Що вважати правочином у разі протиправного заволодіння майном — ВП ВС

Вчинення правочину в розумінні ст.206-2 КК є дією, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може бути оформлено документально у вигляді рішення, акта, договору, протоколу тощо.

Такий висновок зробила Велика палата ВС, скасовуючи вирок апеляційного суду у справі №527/1096/19 в частині визнання особи винуватою за ч.3 ст.206² КК, інформує «Закон і Бізнес».

Як повідомляв «ЗіБ», у цій справі особу було засуджено за ч.1 ст.205¹ КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 тис. грн.). Натомість, визнано невинуватим і виправдано за ч.3 ст.206² («Протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації») КК у зв’язку з відсутністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення та за ч.4 ст.358 КК у зв’язку з недоведеністю.

Апеляційний суд частково скасував цей вирок та засудив особу за ч.3 ст.206² КК до 5 років позбавлення волі із позбавленням права обіймати певні посади на строк 3 роки. Також частково задовольнив цивільні позови потерпілих, стягнувши майже по 2,4 млн грн. на користь кожного в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а у стягненні  моральної шкоди відмовив.

У касаційній скарзі, зокрема, наголошувалося на тому, що рішення загальних зборів не є правочином у розумінні ст.202 ЦК, а засуджений не обіймав посади директора, отже не є службовою особою.

Колегія ККС передала справу на розгляд ВП ВС для правильного вирішення кримінального провадження та формулювання певної правової позиції щодо розуміння правочинів у контексті ст.206² КК.

Велика палата ВС нагадала, що кримінально караним за цією статтею є протиправне заволодіння майном, яке відбулося внаслідок вчинення відповідного правочину. Цим діям має передувати або застосовуватись одночасно підробка або викрадення документів установи, підприємства або організації, майном якої прагнуть заволодіти, як засіб вчинення злочину.

Тож суд має встановити об’єктивну сторону кримінального правопорушення, а саме: факт вчинення самого правочину та використання водночас обвинуваченою особою підроблених або викрадених документів, печаток, штампів підприємства, установи, організації.

Якщо внаслідок рішення, ухваленого загальними зборами учасників товариства, відбувається набуття, зміна або припинення цивільних прав та обов’язків певного кола осіб (наприклад, щодо виключення учасника з товариства, прийняття чи відмови у прийнятті спадкоємців померлого засновника (учасника) до складу учасників товариства; щодо перерозподілу часток у статутному капіталі товариства тощо) і водночас жодних інших правочинів не вчиняється, то саме таке рішення потрібно вважати правочином для застосування приписів ст.206² КК.

Утім, на переконання ВП ВС, у цій справі колегія суддів апеляційного суду не надала належної правової оцінки об’єктивній стороні. Зокрема, з огляду на те, що для кваліфікації дій за ст.206² КК потрібно встановити, що протокол загальних зборів містив неправдиві відомості та був використаний для реєстраційних дій щодо частки або управління товариством.

Натомість не було встановлено, зокрема, підробки підпису на протоколі загальних зборів, який виконаний неуповноваженою особою, або що текст документа зазнав несанкціонованих змін.

Водночас, суб’єктивна сторона цього кримінального правопорушення, характеризується прямим умислом, а саме: особа має усвідомлювати, що протиправно заволодіває майном підприємства, установи, організації, зокрема частками, акціями, паями їх засновників, учасників, акціонерів, членів, передбачати завдання майнової шкоди власнику (законному володільцю) цього майна і бажати настання такої шкоди. Винуватий у вчиненні кримінального правопорушення, визначеного відповідною частиною ст.206² КК, має також усвідомлювати, що документи, печатки, штампи, які використовуються ним для вчинення відповідного правочину, є підробленими або викраденими. Якщо особа не усвідомлювала цього, то відповідальність за ст.206² КК не повинна застосовуватися.

Тому ВП ВС погодилася з висновком суду першої інстанції, який вказав, що оскільки в агрофірмі було два учасники — фізичні особи, то у зв’язку зі смертю однієї особи, яка мала 60% голосів, на загальних зборах, оформлених протоколом, рішення про відмову у прийнятті спадкоємців померлого учасника до складу засновників, ухвалене саме за участю іншого учасника, не суперечило чинному на той час законодавству та судовій практиці.

Закон і Бізнес