Свої, але закордонні

Нове поняття міжнародного спору в арбітражі: що це дає бізнесу без іноземного партнера

Ще донедавна для передачі спору двох українських компаній до міжнародного арбітражу потрібен був іноземний інвестор. Тепер досить одного пункту в договорі про постачання чи логістику за кордоном. Що це змінює для бізнесу?

Нова межа міжнародності

У Національній асоціації адвокатів України відбувся круглий стіл, присвячений нещодавнім змінам до закону про міжнародний комерційний арбітраж, які набули чинності 21 травня 2026 року. Дискусію модерувала адвокат, арбітр Олена Перепелинська.

За словами заступниці голови Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України Інни Ємельянової, закон складається з двох блоків: розширення компетенції щодо інвестиційного арбітражу та повна імплементація статті першої типового закону ЮНСІТРАЛ — тобто нове розуміння того, що вважати «міжнародним» спором. Раніше для передачі спору між двома українськими компаніями до міжнародного арбітражу обов’язково потрібен був іноземний елемент за суб’єктом — наприклад, статус підприємства з іноземними інвестиціями. Тепер критерії ширші: спір вважається міжнародним, якщо місце арбітражу перебуває за кордоном, значна частина зобов’язань виконується за кордоном, предмет спору найтісніше пов’язаний з іншою державою, або сторони прямо домовились, що їхня угода стосується більше ніж однієї держави.

Своєю чергою, заступник голови МКАС, професор Володимир Нагнибіда зауважив, що закон сам по собі не створює нових категорій спорів, а лише розширює коло тих, що можуть потрапити в арбітраж. «Це можуть бути спори між двома українськими суб’єктами, але предмет виконання угоди знаходиться за кордоном», — навів приклад арбітр, згадавши ситуацію, коли велика українська ІТ-компанія бере на субпідряд меншу українську компанію, а частина робіт виконується за кордоном. Подібна логіка працює і в логістиці — коли український перевізник, експедитор чи склад пов’язані з перевалкою або зберіганням товару поза Україною, а також коли дві українські компанії виконують роботи для іноземного кінцевого замовника.

Натомість, адвокат Олександр Друг розповів, як юристи раніше обходили відсутність іноземного елемента: додавали до договору третю іноземну сторону або одразу прописували арбітраж за кордоном. За його словами, це стосувалося, зокрема, порук за кредитами, коли поручитель-українець мав активи за кордоном, а також угод злиття та поглинання, де дві українські компанії купують бізнес з активами, наприклад, на Кіпрі. Тепер такі штучні конструкції можна не використовувати.

Окремо І.Ємельянова звернула увагу, що зміни поширюються і на арбітражні застереження, укладені до набрання законом чинності. Тобто перегляду підлягають не лише нові контракти, а й чинні договори, де раніше могли відмовити в розгляді спору саме через відсутність ознак міжнародності.

Де виникнуть суперечки

Разом з тим один із нових критеріїв уже викликає запитання серед самих практиків. О.Друг звернув увагу на формулювання, яке дозволяє вважати спір міжнародним, якщо сторони прямо домовились, що їхня угода пов’язана більш ніж з однією державою, — навіть якщо жодного об’єктивного зв’язку з іноземною юрисдикцією насправді немає. «Наскільки воно відповідає духу цих змін, що якийсь зв’язок то має бути», — зауважив він, додавши, що цікаво буде подивитися, як суди тлумачитимуть такі застереження, вписані сторонами «про всяк випадок».

В.Нагнибіда назвав й інші зони майбутніх суперечок: що саме вважати «значною частиною зобов’язань», де межа автономії волі сторін у визначенні зв’язку з іноземною державою, і на який момент цей зв’язок слід оцінювати — на момент укладення договору чи на момент подання позову. Для інвестиційних спорів окремим питанням, за його словами, стане розмежування з адміністративною юрисдикцією та те, чи можна вважати сам факт ухвалення закону згодою держави на арбітраж. «Я з цим погоджуюся абсолютно, тут не можна його кваліфікувати як згоду», — уточнив він, визнавши водночас ризик, що таку тезу все одно намагатимуться використовувати в аргументації сторін.

Інвестиції: перші кроки

Щодо інвестиційного блоку, спікери нагадали, що МКАС тепер може розглядати інвестиційні спори, а прикінцеві положення закону рекомендують Кабінету Міністрів та державним підприємствам включати таку опцію в договори про захист інвестицій. В.Нагнибіда зауважив, що першим орієнтиром для практики стане саме реакція державних судів на конкретні справи — зокрема, він згадав спір за позовом компанії «Онур», де вже є рішення апеляційного суду, і арбітражна спільнота з інтересом чекає, як до цієї справи підійде касаційна інстанція.

Тут-таки В.Нагнибіда навів і статистику: за 10 років МКАС розглянув понад 3200 спорів, і лише 5 рішень було скасовано судами. О.Перепелинська уточнила: якщо дивитися на практику загалом, частка скасованих рішень у справах за участю державних суб’єктів — менше 1%, а рівень визнання і виконання арбітражних рішень навіть у воєнні роки тримається на рівні близько 90%.

Для інвестиційних спорів В.Нагнибіда порадив уже на етапі укладення договору прописувати власне визначення поняття «інвестиція» — з урахуванням строку, ризикованості вкладення та наявності майнового внеску. За його словами, саме невизначеність цього поняття найчастіше стає підставою для спору про наявність компетенції в принципі, тож чітке формулювання в контракті дозволяє уникнути того, щоб суперечка про кваліфікацію відносин як інвестиції взагалі дійшла до державного суду.

Про власну готовність розповіла й І.Ємельянова: МКАС одночасно працює над оновленою редакцією регламенту, електронною платформою для подання документів і напрацюванням практики медіації, зокрема гібридних процедур для інвестиційних спорів. «Готовий, чи ні? Точно ні, станом на зараз», — відверто визнав В.Нагнибіда, уточнивши, що йдеться про перші кроки у ще не напрацьованому напрямку.

Практична порада, на якій наголосили кілька спікерів, — не чекати першого спору. В.Нагнибіда порадив уже зараз переглянути арбітражні застереження в чинних контрактах на предмет того, чи відповідають вони новим критеріям, і за потреби скоригувати формулювання. За словами спікерів, паралельно триває робота над змінами до процесуальних кодексів у межах робочої групи за участю суддів і представників МКАС — зокрема, дискусійними лишаються питання преюдиційності арбітражних рішень для державних судів та критеріїв визнання арбітражних угод такими, що є очевидно недійсними. Утім відповідний законопроєкт ще не зареєстровано.

«Закон – це запрошення більше довіряти Україні як місцю арбітражу», — підсумувала І.Ємельянова.

Закон і Бізнес