
Аби не пропустити новини судової практики, підпишіться на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Зазначення узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення із заявою про відшкодування судових витрат (у тому числі на правову допомогу).
На цьому наголосив Касаційний адміністративний суд, залишаючи без змін попередні судові рішення у справі №160/16902/20, інформує «Закон і Бізнес».
У цій справі фермерське господарство звернулося до суду з позовом до ГУ ДПС у Дніпропетровській області та Державної податкової служби про визнання протиправним рішення стосовно відмови в реєстрації податкової накладної та зобов’язання повторно розглянути питання.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Позивач просив ухвалити додаткове рішення про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 10 тис. грн. Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін апеляційним судом, заяву залишено без розгляду. Суди виходили з того, що заявник до закінчення судових дебатів заяву про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу не подав.
Із цим погодився й касаційний суд, зауваживши, що відповідно до ч.7 ст.139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів або протягом 5 днів після ухвалення рішення за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.
Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов’язується ухвалення додаткового рішення.
У цій справі заяву про відшкодування витрат, а також документи, які підтверджують понесені витрати, позивач подав після того, як суд ухвалив рішення. Згадка про це у прохальній частині, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань фактично позбавляє суд можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.
Крім цієї справи, до тематичного огляду практики Верховного Суду щодо витрат на професійну правничу допомогу в адміністративному судочинстві включені й інші правові позиції, сформовані в адміністративних справах за січень 2018 року — травень 2026 року.
Зокрема, в огляді систематизовано висновки за такими основними напрямами:
загальні положення про витрати на професійну правову допомогу в адміністративному судочинстві, зокрема щодо критеріїв оцінювання витрат і меж повноважень суду здійснення такої оцінки, принципу змагальності під час вирішення питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, строків та належного способу звернення до суду;
обґрунтованість і співмірність витрат, зокрема стосовно обставин, що підлягають перевірці при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, принципу співмірності й умов його застосування при стягненні витрат; доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартості й погодинного розрахунку;
гонорар адвоката та інші складові витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, щодо фіксованого розміру гонорару адвоката як складової витрат, ключового критерію оцінки «гонорару успіху» при визначенні суми відшкодування витрат; захисту від стягнення необґрунтованих витрат на правничу допомогу;
розподіл витрат на професійну правничу допомогу в разі закриття провадження у справі через відмову від позову або самостійне усунення порушення суб’єктом владних повноважень;
додаткове судове рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зокрема про правову природу, підстави, порядок та процесуальні форми ухвалення такого рішення.