Спадок із присмаком сумніву

Чи переходять аліментні борги у спадщину, чи завжди прописка дорівнює проживанню та хто успадкує криптовалюту

Спадкове право вирує від питань, які здаються простими лише на перший погляд. Що станеться з аліментами після смерті боржника? Чи захистить спадкоємця прописка? І що буде з криптогаманцем, якщо пароль пішов разом із власником?

Аліменти по смерті: борг чи звільнення?

У Національній асоціації адвокатів України відбувся круглий стіл «Актуальні питання спадкового права в сучасних умовах» в рамках тижня спадкового права, організованого комітетом цивільного права та процесу. Учасники заходу зосередилися на питаннях, які щодня виникають у практиків, — і далеко не завжди мають однозначні відповіді.

Одним із перших на обговорення виніс тему аліментів голова комітету НААУ з питань цивільного права та процесу Олег Простибоженко. Відправна точка — принаймні на позір проста: чи входять аліменти до складу спадщини? Спікер зазначив, що ЦК прямо каже: до складу спадщини входять «всі права та обов’язки» спадкодавця — із застереженням, що вони не припинилися внаслідок його смерті. Водночас та сама книга містить норму, яка прямо виключає «права на аліменти» зі складу спадщини.

«Право не будуть спадкувати, а обов’язок? Хто сказав, що він нерозривно пов’язаний з особою? Чому ми вирішили, що він не може бути переданий у складі спадщини?» — поставив риторичні питання спікер, пославшись на ст.608 ЦК про припинення зобов’язання смертю боржника.

Щоб підкріпити свою позицію, адвокат заглибився в порівняльний аналіз. У радянському ЦК 1963 року, нагадав він, існувала норма, яка зобов’язувала спадкоємця, який фактично прийняв спадщину, утримувати за рахунок спадкового майна осіб, що перебували на утриманні спадкодавця. В сучасний ЦК ця конструкція не перейшла. Натомість французький Цивільний кодекс досі містить пряму норму: в разі смерті подружжя-боржника обов’язок сплачувати утримання переходить до його спадкоємців.

На цьому дискусія розгорілася, радник комітету Олександр Кухарєв уточнив принципову розмежувальну лінію: до складу спадщини входить обов’язок сплатити накопичений борг — але не обов’язок платити аліменти надалі.

«Платник аліментів упродовж певного строку не сплачував. Він помер. Оцей борг переходить у порядку наступництва до його спадкоємців. Але обов’язок сплачувати аліменти є таким, що нерозривно пов’язаний з особою платника, тому через смерть він припиняється», — пояснив О.Кухарєв.

Адвокат Олексій Мотилюк підтримав цю позицію, додавши власний аргумент. На його думку, ситуацію з аліментами варто порівняти зі сплатою податків: з моменту смерті особи жодних нових нарахувань на майбутнє вже не може бути — ні фіскальних, ні аліментних. «Ми маємо просто в цій точці констатувати, якщо була якась заборгованість — ми можемо про неї говорити. На майбутнє — ні», — зазначив він.

Верховний Суд, за словами учасників, підтвердив: борг по аліментах, нарахований за життя спадкодавця, має бути стягнутий за рахунок спадкового майна. Проте при цьому судова практика нерідко демонструє і протилежний підхід: виконавці закривають провадження й списують борг, щойно боржник помирає. «Внутрішньо я протестую проти цього, бо це написано прямим чорним по білому в законі», — зауважив адвокат.

Прописка: доказ чи ілюзія?

Адвокат Анастасія Якімова підняла тему, яка давно стала притчею во язиціх, — про прописку та її роль у спадкових справах. За її словами, в суспільстві панує стійкий міф: прописка нібито вже нічого не значить. Однак практика свідчить про протилежне.

Стаття 1269 ЦК визначає, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину автоматично — якщо не заявив про відмову. Для нотаріуса в безспірній ситуації збіг реєстрації спадкоємця і спадкодавця за однією адресою є достатнім. Проте щойно виникає спір, картина змінюється кардинально.

Спікер навела кілька свіжих правових позицій ВС. За постановою від 26.02.2025 (справа, де спадкодавець на момент смерті фактично проживав в іншому місці через пожежу в зареєстрованому житлі), суд підтвердив: сама лише реєстрація місця проживання спадкоємця за адресою спадкодавця не свідчить про автоматичне прийняття спадщини. В іншій справі — постанова від 25.02.2026 — ішлося про відумерлість спадщини: брат спадкодавиці був зареєстрований разом із нею, але місце його фактичного перебування залишається невідомим. ВС направив справу на новий розгляд — саме для з’ясування обставин фактичного проживання.

«Закон не ставить місце фактичного проживання в залежність від місця реєстрації», — наголосила А.Якімова. Вона також звернула увагу на справу від 3.06.2026: жінка, яка доглядала за сусідкою-спадкодавицею, не мала реєстрації за тією адресою. Всі її докази — того, що вона приходила й допомагала по господарству, — суд відхилив. Адже для спадкоємців четвертої черги (осіб, що проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше п’яти років) важливо довести не просто надання допомоги, а спільний побут, бюджет та взаємні права й обов’язки.

О.Мотилюк доповнив цей блок важливим практичним спостереженням: нотаріус і суд живуть у різних вимірах. Нотаріус виходить з реєстрації — і в безспірній ситуації цього достатньо. Суд, натомість, дивиться на фактичні обставини. «Коли спір виникає, там зовсім інша реальність. Суд хоче фактичних обставин: де проживав, а чим це підтвердите, а чи мав взагалі місце цей факт фактичного проживання», — зазначив він.

Ключовий меседж для практиків: у спорах прописка — це не доказ, а лише відправна точка. Відсутність реєстрації автоматично не виключає спадкоємця; так само і наявність реєстрації не гарантує його права. Все вирішує доказова база.

Цифрова спадщина: майбутнє, що вже настало

Окремий виступ на круглому столі присвятила адвокат Наталія Павловська цифровим активам у контексті спадкових відносин. Ця тема видається футуристичною, але є вже цілком реальним правовим полем.

«Найбільш показовим прикладом є біткоїн. Якщо спадкоємці не знають фразу-пароль, приватний ключ, то навіть судове рішення не допоможе отримати доступ до активу. В буквальному розумінні цифровий актив може бути втрачений назавжди», — попередила спікер.

Н.Павловська навела знакове рішення Федерального суду Німеччини, яке визнало можливість успадкування акаунту Facebook як об’єкта майна. Це рішення підтвердило: цифровий акаунт може бути складовою спадкової маси. Американські штати вже ухвалюють спеціальні акти щодо доступу спадкоємців до цифрових активів; Європа поступово формує судову практику.

В Україні ситуація наразі визначається відсутністю будь-якого регулювання. Є законопроєкт №14394, що пропонує визнати цифрові активи майном і врегулювати доступ до криптогаманців, — але технічних і прикладних механізмів у ньому замало. «В нас тут більше питань, ніж відповідей. І сталих аргументів і гарантованих рецептів на всі випадки — не існує», — констатував О.Мотилюк, долучившись до обговорення.

Спікер виклала перелік законодавчих змін, які вважає необхідними: визначити поняття «цифрова спадщина», закріпити перелік цифрових активів, що можуть входити до складу спадщини, розробити процедуру підтвердження права спадкоємців на доступ до цифрових сервісів, надати нотаріусам механізм взаємодії з міжнародними платформами, а також запровадити інститут цифрового заповіту.

Особливу проблему становлять криптогаманці — на відміну від доменних імен, права на які можна підтвердити документально, для криптовалют немає органу, здатного видати довідку про належність активу конкретній особі. Нотаріальне оформлення таких активів сьогодні нагадує творчість без чіткого алгоритму.

О.Простибоженко додав іронічне, але влучне спостереження: поки що люди, які купують криптоактиви, достатньо молоді й умирають нечасто. «Але колись це вже буде більш масовим. Бо хтось на маму записав біткоїн чи ще щось таке. Записав і код загубив», — припустив він, натякаючи на те, що саме особисті колізії людей при владі нерідко стають рушієм законодавчих змін.

«Цифровізація змінює світ. Наше завдання — зробити так, щоб право змінювалося разом із ним», — підсумувала Н.Павловська, а разом із нею й учасники круглого столу.

Закон і Бізнес