Справа техніки

Як судова експертиза в Україні перетворилась на некерований хаос

Де-юре суддя оцінює докази самостійно. Де-факто — хто поставив правильне питання експерту, той і виграв. Чи здатна система судова вибратися з цієї пастки?

Хто насправді вирішує?

На ХIV Міжнародному судово-правовому форумі з доповіддю «Роль судової експертизи в сучасному судочинстві України» виступив заслужений юрист України, адвокат, керуючий партнер ЮК «АМБЕР», к.е.н. Семен Ханін.

Насамперед, спікер нагадав відому максиму з Кримінального процесуального кодексу: жоден доказ не має наперед встановленої сили. Суддя зобов’язаний надати оцінку кожному доказу — у тому числі висновку експерта — нарівні з рештою матеріалів справи. На папері це виглядає переконливо. На практиці — з точністю до навпаки.

Хто ж приймає рішення про винуватість особи у випадку наявності експертизи? «Де-юре суд, де-факто — експерт. Тому що саме експерт визначає головне питання: є збиток чи ні, співпадають голоси на записах чи ні» — зазначив С.Ханін. Якщо відповідь вимагає спеціальних знань, суддя не в змозі її перевірити. Він фактично делегує рішення тому, кого покликав до зали засідань — незалежно від того, наскільки ретельно той підійшов до роботи.

Ілюструючи проблему, адвокат докладно розповів про власний досвід із фонетичною експертизою. Прийшовши до суду, він вказав: експерт розрахував кореляцію голосів, але кореляція фіксує статистичний збіг — і не більше. Причинно-наслідкового зв’язку за нею не встановити. С.Ханін навів просту аналогію: практично кожна людина, яка померла, вживала огірки, але якщо прибрати огірки із раціону, смертність не знизиться. Збіг є, зв’язку — немає.

Головуючий у справі у відповідь подякувала за «лекцію з вищої математики» — і на цьому розмова по суті закінчилась. «Ви ж надаєте остаточний висновок, ви ж приймаєте рішення, ви ж маєте оцінювати цю експертизу за кодексом. А як ви це маєте зробити?» — риторично звернувся до неї С.Ханін.

Це не закид на адресу конкретного судді, а системна проблема: закон вимагає від суду оцінки висновку, але не надає жодного механізму, як це зробити, коли в основі висновку — спеціальні знання, яких суддя не має.

Теоретично система пропонує кілька виходів: допит експертів, призначення комісійної чи комплексної експертизи. Спікер розібрав кожен із них.

Допит — це ще один раунд дискусії, в якій суддя знову виступає арбітром між фахівцями. Комісійна чи комплексна — по суті третя за ліком — додає ще один висновок до вже наявної купи і не наближає до реального стану речей.

«Придумали систему, ніби суддя має володіти предметними знаннями в будь-якій галузі. Він і хімік, і математик, і біолог, і все розуміє. А якогось розумного механізму виходу з цієї пастки немає», — підсумував адвокат.

Секретна теорема Піфагора

С.Ханін виокремив становище сторони захисту, яка намагається провести власну експертизу. Щоб дослідження було повноцінним, експерту потрібні технічні носії інформації, що перебувають в розпорядженні слідства. Але якщо експертизу ініціювала сторона захисту — слідство просто відмовляє у видачі матеріалів. Механізму для того, щоб примусити слідчого надати доступ до доказів для «чужої» експертизи в нинішньому регулюванні немає. Виходить, що навіть якщо захист доведе необхідність дослідження — провести його повноцінно все одно не вийде.

Хаос супроводжує й самі методики, за якими проводяться дослідження. Коли С.Ханін та колеги звернулися до відповідних експертних установ із проханням надати методику для ознайомлення, отримали несподівану відповідь: методики — секретні. «Ну, секретна теорема Піфагора. Як може бути методика експертизи секретною?» — обурився адвокат.

Мін’юст на аналогічний запит відповів, що не є власником цих методик, і переадресував назад до установ. Зачароване коло замкнулось: суд не може перевірити правильність застосованого методу, оскільки цей метод від усіх приховують.

Чому так відбувається? Спікер звернув увагу на законодавчу колізію. Закон «Про судову експертизу» та відповідна інструкція Мін’юсту прямо суперечать одне одному: перший передбачає, що лише особа зі свідоцтвом може проводити дослідження за зареєстрованими методиками; інструкція натомість дозволяє «будь-кому» проводити експертизу за власними напрацюваннями. Як у такому разі суддя має оцінити, чи взагалі є підстави довіряти висновку?

«Людина каже: це мій власний метод, я розрахував — тут збиток. Інший за тим же методом каже: прибуток», — наводить приклад С.Ханін.

В одній економічній справі з кількома обвинуваченими нерідко існує 8 різних висновків із різними значеннями. В когось збиток, у когось прибуток, у когось щось третє. Комплексна комісійна експертиза приходить ще до інших значень. «І не наближає до реального стану речей», — констатував адвокат.

При цьому питання про право оскарження висновку залишається відкритим. Якщо це експерт Мін’юсту — є відповідна комісія. Якщо МВС чи СБУ — кому писати скаргу? Міністру? І який юридичний наслідок навіть успішного оскарження для справи — незрозуміло.

Не маючи власної експертної установи, НАБУ вирішує проблему на свій лад. Один детектив постановою залучає іншого детектива як експерта, попередньо повідомивши того про кримінальну відповідальність за завідомо невірний висновок. «Відомчий експерт в МВД каже: я з сьогоднішнього дня незалежний експерт. Незалежний — від кого?» — прокоментував С.Ханін.

Наступний логічний крок — адвокат залучає колегу з тієї самої компанії в якості експерта. «Давайте теж так робити. А чому ні?» — з іронією запитав спікер.

Завершуючи виступ, адвокат зізнався, що готового рецепту швидкого виходу з цієї ситуації в нього немає. Але діагноз прозвучав без обиняків: «Ми всі разом замість дійсного процесу перетворили це на повний, безконтрольний, безглуздий хаос, де може бути все, що завгодно».

На його переконання, щось потрібно змінювати в цій галузі — і чим раніше, тим краще.

Закон і Бізнес