Нове завдання для України

Ухвалено нову директиву щодо гармонізації деяких аспектів законодавства про неплатоспроможність

30.03.2026 Європарламентом схвалено нову директиву 2026/799, якою змінюється тональність з рекомендацій (настанов) окремим країнам — до вимоги обов'язкових змін щодо уніфікації права банкрутства (неплатоспроможності).

Причини ухвалення директиви ЄС 2026/799

Україна, як кандидат у члени ЄС, здійснює роботу з імплементації численних директив та настанов ЄС на шляху до євроінтеграції. Зокрема директива ЄП та Ради ЄС 2019/1023, План ЄС «Ukraine Facility», схвалений КМУ 18.03.2024 №244-р, План України щодо механізму фінансової підтримки України на 2024—2027 рр., директиви ЄС 2017/1132 (аспекти корпоративного права) тощо.

З 2019 року в країнах ЄС відбулися суттєві зміни в регулювання відносин банкрутства та судовій практиці. Водночас, ЄП та Рада ЄС дійшли висновку, що очікуваної уніфікації в європейському правовому просторі станом на 2026 рік не досягнуто.

Звертається увага на визнання значних відмінностей між матеріальним законодавством про неплатоспроможність країн-членів, що не сприяли реалізувати рекомендації, які надавалися регламентом ЄС 2015/848. Такі розбіжності стали причиною зростання правової невизначеності та непередбачуваності результатів процедур неплатоспроможності.

Значні розбіжності у вартості стягнення та часі, необхідному для завершення процедур неплатоспроможності в межах Союзу, негативно впливають на передбачуваність витрат для кредиторів та інвесторів у транскордонних ситуаціях на внутрішньому ринку.

Ця розбіжність між правилами держав-членів знижує привабливість транскордонних інвестицій, створюючи таким чином бар'єри та впливаючи на транскордонний рух капіталу в межах Союзу та до третіх країн і з них.

Зроблено висновок, що гармонізація в рамках Євросоюзу певних аспектів законодавства про неплатоспроможність вимагає внесення змін до законодавства деяких держав-членів.

Європейський парламент та Рада підкреслюють, що інтеграція внутрішнього ринку в сфері законодавства про неплатоспроможність через цю директиву є ключовою для підвищення ефективності функціонування ринків капіталу в Союзі, включаючи забезпечення кращого доступу до корпоративного фінансування. Тому необхідно встановити мінімальні вимоги в цільових сферах, що стосуються проваджень у справах про неплатоспроможність, які мають значний вплив на ефективність та тривалість таких проваджень, особливо у випадку транскордонних проваджень у справах про неплатоспроможність.

Україні належить розглядати директиву ЄС 2026/799 від 30.03.2026 та імплементувати спільно з директивою ЄС 2017/1132 (аспекти корпоративного права), які взаємно пов'язані правовим регулюванням неплатоспроможності (корпоративного банкрутства).

Але тепер завдання гармонізації законодавства України у сфері неплатспроможності є кардинально іншими, глибинними. Змінити необхідно норми матеріального права в КзПБ, у Цивільному та Кримінальному кодексах та інших.

Для України — потрібно переосмислити доктрину права банкрутства, зламати старі стереотипи, в яких ми тримаємо законодавство і судову практику банкрутства.

Забезпечення цього процесу постає не лише для Уряду, Мін’юсту, парламенту, а в першу чергу для нас — стейкхолдерів галузі банкрутства.

Новий план виконання для України

Директива 2019/1023 та директива ЄС 2026/799 від 30.03.2026 ставлять перед країнами-членами як і перед Україною, щонайменше такі завдання і спільні правила щодо:

завдання процедур неплатоспроможності забезпечити упорядковану ліквідацію або реструктуризацію компаній чи підприємців, які перебувають у скрутному фінансовому та економічному становищі.

пристосувати країну до внутрішнього ринку ЄС та усунути перешкоди для здійснення основних економічних свобод, таких як вільний рух капіталу та свобода заснування і ведення бізнесу;

прибрати перешкоди і проблеми, що існують в інвестиційній діяльності між суб’єктами держав-членів, стримують ділові відносини з контрагентами за межами держав-членів, не заохочують підприємництво і завдають шкоди належному функціонуванню внутрішнього ринку;

забезпечити відповідні гарантії для точної оцінки вартості активів неплатоспроможних компаній та підприємців, для визначення остаточної вартості відшкодування інвестицій.

Засоби, що пропонуються директивами ЄС для покращення процедур банкрутства, складаються щонайменше з таких елементів:

1. запровадити превентивну реструктуризацію (боргів та бізнесу, капіталу) аби дозволити боржникам на ранніх стадіях уникнути неплатоспроможності, тим самим обмежуючи непотрібну ліквідацію життєздатних підприємств;

2. скоротити тривалість процедур з метою швидкого вилучення нежиттєздатних компаній з ринку;

3. усунути невизначеності у правилах неплатоспроможності;

4. спростити ускладнені процедури неплатоспроможності;

5. зменшити витрати на процедури реструктуризації;

6. запровадити більш ефективні процедури, що є в державах-членах ЄС;

7. впровадити зрозумілі умови і порядок погашення (прощення) боргів;

8. впровадити норми щодо відповідальності арбітражних керуючих та членів комітету кредиторів за навмисні правові дії, що завдали шкоди кредиторам;

9. запровадити інститут дискваліфікації керівників бізнесу, винних у банкрутстві;

10. загальні передумови недопущення ухилення від відповідальності (дії щодо уникнення);

11. відстеження активів, що належать до маси неплатоспроможності;

12. передбачити провадження перед поданням пакету документів до господарського суду;

13. призначення арбітражного керуючого здійснювати з моменту прийняття судом заяви про банкрутство;

14. запровадити обмежене у часі підготовче провадження з дня прийняття судом заяви про банкрутство до дня відкриття ліквідаційної процедури, яке може бути достроково припиненим, якщо: боржник не надає необхідної допомоги арбітражному керуючому та не діє з належною ретельністю на стадії підготовчого провадження; або підготовче провадження не має жодних розумних перспектив на успіх;

15. забезпечити, щоби процедура ліквідації розпочалася з моменту прийняття рішення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність;

16. у підготовчому провадженні відкриття ліквідаційної процедури може бути призупинено, якщо, враховуючи обставини справи, початок ліквідації не відповідатиме загальним інтересам кредиторів; або боржником подано план відновлення платоспроможності (санації);

17. забезпечити незалежність арбітражного керуючого від боржника та будь-якої сторони, тісно пов'язаної з боржником, від акціонерів або кредиторів;

18. встановити норми, якщо за результатами провадження боржник відновлює свою платоспроможність (не уводиться ліквідаійна процедура), то арбітражний керуючий отримує винагороду від боржника;

19. встановити норми, якщо стосовно боржника уведено ліквідаційну процедуру, то винагорода арбітражного керуючого покривається за рахунок конкурсної (ліквідаційної) маси;

20. впровадити обов'язок директорів подати заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність;

21. вдосконалити законодавство щодо відповідальності органів управління боржника та третіх осіб за навмисні правові дії, що завдали шкоди кредиторам: покладання солідарної відповідальності за шкоду кредиторам та субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства.

Що виконано на шляху гармонізації права

За два роки з березня 2024 року на цьому шляху нами подолано лише один елемент, що визначений директивою 2019/1023 — внесено до КзПБ норми, що впроваджують з 1.01.2025 та регулюють процедуру превентивної реструктуризації як системи заходів, спрямованих на недопущення або запобігання неплатоспроможності боржника, що замінили в національному праві наявний до цього інститут досудової санації.

Пропоновані зміни доктрини та норм КзПБ у світлі директиви і права ЄС

Перше: захист боржника

За нормами європейського права судовому захисту належить суб’єкт господарювання/ боржник, який існує як учасник реального сектору економіки. В директивах ЄС такі суб’єкти називаються «життєздатними»: = є учасником господарських відносин, здійснює господарську діяльність, реалізує господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), має відокремлене майно, здатен нести відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна.

Це означає, що боржник, який звертається за захистом в процедури банкрутства, що регулюються нормами КзПБ, має відповідати за своїми характеристиками визначенням суб’єкта господарювання, які раніше були в ГК, а тепер у чинній ст.2 закону «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2025, №№28—29, ст.94). Перш за все — має реально займатися господарською діяльністю, якою є діяльність у сфері суспільного виробництва, що спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Саме таких оцінок та зміни законодавства вимагають Директиви ЄС.

Друге: вимога захисту кредитора від неефективних процедур

Правове положення кредитора в українському праві насправді таке, що відлякує від намірів кредиторів звертатися до суду із заявами про відкриття справи про банкрутство. Перш за все, потребує змін порядок звернення до суду та розгляд судом заяви про відкриття справи про банкрутство. Так, за чинними правилами КзПБ і судовою практикою від дня отримання судом заяви кредитора у справі до дня підготовчого засідання нічого не відбувається. Це строк у 14 (20) днів за законом, але на практиці ці строки зазвичай є довшими.

З дня прийняття заяви судом до дня підготовчого засідання – це період правової невизначеності для кредитора та бездіяльності для судової влади.

Цей порядок не відповідає відомим нам європейським стандартам провадження.

Відсутність у цей час контролю призводить до того, що боржник до підготовчого засідання має можливість приховати активи і докази, спотворити облік і звітність тощо.

Практика показує неефективність цієї моделі, якщо боржник не контрольований, то: порушуються строки, не надаються відзиви, відзиви не якісні та не перевірені, може використати час на шкоду кредиторам. Інтереси кредиторів не захищені.

Теоретично – факт неплатежу є ознакою банкрутства. Законом (КзПБ) встановлена правова презумпція, що банкрутство презюмується через неплатежі боржника. Але закон не передбачає заходів захисту інтересів кредиторів до відкриття справи, отже вони і не вживаються. Провадження є невідповідним щодо такої презумпції. Отже, це потрібно змінити, привести у логічну правову відповідність.

Саме таких оцінок та зміни законодавства вимагають директиви ЄС: призначення арбітражного керуючого на стадії прийняття заяви про банкрутство та уведення ліквідаційної процедури після певного часу підготовчого провадження.

Як цю проблему вирішити: виконавши настанови директив 2019/1023 та 2026/799 — встановити судовий контроль та контроль кредиторів у перші дні після отримання судом заяви про банкрутство. Призначати арбітражного керуючого з дня прийняття заяви про банкрутство. Визначити у підготовчому провадженні повноваження арбітражного керуючого для контролю над органами управління та розпорядження активами боржника. До дня підготовчого засідання арбітражний керуючий має надати суду і кредиторам аналіз життєздатності боржника, від чого має залежати вибір подальшої процедури провадження: ліквідаційна процедура чи відновлення платоспроможності (превентивна реструктуризація, санація).

Третє: проблема уведення і застосування процедур банкрутства не за їх цільовим призначенням

Так, процедура розпорядження майном — це конкурсна процедура, яка відкривається судом. Ця процедура вводиться з дня відкриття справи про банкрутство та знаменує відкриття особливого правового режиму - конкурсу. Учасниками конкурсу стають боржник (з його органами управління, учасниками тощо), усі кредитори, інвестори (санатори, залучені кредитори, треті особи).

Виконання завдань конкурсу здійснюється за правилами у правових режимах процедур, що називається конкурсним процесом.

Об’єктами конкурсу в теорії та практиці є матеріальні та нематеріальні активи, які формують конкурсну масу. До конкурсної маси відносять:

майно та майнові права: володіння, користування, розпорядження (це основа майнової господарської діяльності, що забезпечує процес виробництва, виконання робіт, надання послуг);

корпоративні права: право управління юридичною особою-боржником, зокрема право організовувати і контролювати свої майнові і трудові ресурси в процесі виробництва;

управлінський потенціал підприємства: ефективні керівники бізнесу та менеджери — здатність і волевиявлення органів управління боржника конкурувати з конкурсними кредиторами і не допустити відкриття справи про банкрутство (спромогтися погасити вимоги до дня підготовчого засідання чи після), або в подальшому зберегти за собою право управління за допомогою юридичних засобів (інструментів), що передбачені КзПБ, можливості організації процесу господарювання та відробітку боргів у процедурах розпорядження майном, санації, реструктуризації.

Практика показує неправильне застосування зазначених основ конкурсного права при відкритті справи та уведенні відповідних процедур провадження у справі про банкрутство, відірваність моделей конкурсного провадження від теоретичних основ і призначення інститутів права.

Так, режим процедури розпорядження майном є конкурсною процедурою, під час якої управляння майном і майновою діяльністю боржника залишається за органами управління боржника. Розпорядник майна виконує наглядову функцію (не має права втручатися у поточну діяльність).

Директиви 2019/1023 та 2026/799 вказують, що від цієї конструкції (моделі) провадження слід відмовитися. Переосмислити початок справи і хід процедур.

За нормами КзПБ і в практиці судів України процедури відкриваються в такому порядку та такій послідовності: розпорядження майном боржника; санація боржника; ліквідація банкрута. Насправді такому алгоритму дій суди у своїй юриспруденції слідують не тому, що такого правового режиму вимагає майновий стан боржника, а лише тому, що законодавець розташував судові процедури банкрутства (ст.6) саме в такій послідовності.

Ця послідовність застосовується до будь-якої юридичної особи незалежно від наявності або стану її майна, за тривалої відсутності управління (фактичного припинення діяльності, мертвого підприємства) та перспектив відновлення життєздатності (керівники та учасники відсутні за місцезнаходженням, не проявляють/втратили інтерес до юридичної особи). Тобто, за відсутності об’єктів конкурсного права уводиться конкурсний процес. До того ж, у таких ситуаціях немає і суб’єктів конкурсу.

Як цю проблему вирішити: директиви 2019/1023 та 2026/799 вимагають уводити процедуру ліквідації з моменту прийняття рішення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Алгоритм такий:

1) прийняття заяви про відкриття справи про банкрутство з одночасним уведенням нетривалого підготовчого провадження та призначення арбітражного керуючого для вирішення/вивчення питань підготовки справи (боржника) до наступних процедур (аналіз фінансово-економічного стану, життєздатності бізнесу та конкурсоздатності суб’єкта господарювання);

2) за відсутності пропозицій від органів боржника щодо плану відновлення платоспроможності (неконкурсоздатність), а також наявності активів, яких достатньо для покриття судових витрат, – ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та уведення процедури ліквідації майна боржника, призначення ліквідатора.

Принципи визначення категорій процедур банкрутства та їх класифікація:

1) розпорядження майном – уводиться лише стосовно майна, яке наявне, управляється керівними органами, здатне господарювати (виробляти товари, виконувати роботи, надавати послуги) та має перспективи відробітку боргу/санації.

2) ліквідація банкрута – уводиться у разі втрати особою ознак господарювання, відсутності управлінської діяльності. У такому разі процедура розпорядження майном не уводиться, а такий боржник за результатами підготовчого провадження має бути визнаний банкрутом та стосовно його майна має бути відкрита ліквідаційна процедура.

Четверте: спростити ускладнені процедури неплатоспроможності та зменшити витрати на реструктуризацію

Авансовані кошти основної винагороди арбітражного керуючого до подання заяви про відкриття справи мають повертатися кредитору за рахунок, наприклад, керівника боржника. Правовою підставою для цього має бути нова норма в кодексі — ст.9¹ КзПБ, якою передбачено, що в разі, якщо заяву подано кредитором, діє презумпція вини органу управління боржника у приховуванні банкрутства. Ця норма кореспондується з приписами ч.6 ст.34 КзПБ, яка встановлює обов’язок боржника у разі виникнення неплатоспроможності у місячний строк подати заяву до суду про відкриття справи про банкрутство. Виконання керівником боржника такого обов’язку пов’язане із іншою презумпцією — фідуціарних обов’язків керівника та його обізнаності та передбачуваності стану неплатоспроможності боржника за своїми зобов’язаннями, строк виконання яких настав. Подача керівником боржника заяви до суду потребує обов’язкової сплати судового збору та авансування витрат процедур банкрутства.

Якщо заяву про банкрутство подає кредитор, то усі витрати, такі як судовий збір та авансування винагороди арбітражного керуючого, лягають на кредитора. Органи управління боржника, не виконуючи свій фідуціарний обов’язок – перекладають тягар сплати судового збору та авансування витрат для відкриття справи на кредиторів. Таке порушення має тягнути відповідні негативні наслідки для керівних органів боржника як то – солідарній відповідальності перед ініціюючим кредитором за ці витрати: мінімальні процесуальні витрати, необхідні для здійснення провадження у справі.

Окрім того, слід вирішити питання з правовими наслідками ситуації, коли, так само як наприклад в законодавстві ФРН, кредитор добровільно за власною ініціативою авансує процесуальні витрати, необхідні для здійснення провадження у справі після закінчення мінімально-авансованих коштів: винагорода і витрати арбітражному керуючому для пошуку/повернення майна, покладення солідарної/субсидіарної відповідальності за деліктні правопорушення приховування чи доведення до банкрутства тощо.

Як вирішити проблему: належить доповнити норму ч.6 ст.34 КзПБ приписами про покладання на керівника витрат кредитора, що авансуються для відкриття справи про банкрутство, а у разі відкриття справи про банкрутство за заявою кредитора – відшкодування таких судових витрат ініціюючому кредиторові.

П’яте: директива 2019/1023 та 2026/799 пропонують запровадити більш ефективні процедури

Ми бачимо, що для реалізації цієї настанови ЄС нам необхідно змінити завдання процедур.

Як ми зазначали вище, процедура розпорядження майном – це процедура для суб’єктів, здатних відновити свою платоспроможність. Банкрутство означає, що заборгованість є неоплатною, а майна та майнової діяльності не достатньо для задоволення вимог кредиторів і є потреба у здійсненні оцінки та продажі наявного майна боржника. Завданням процедури ліквідації банкрута має бути ліквідація (продаж) наявного майна боржника, а не ліквідація юридичної особи-банкрута.

Національне законодавство, а саме абз.2 ч.1 ст.58 КзПБ встановлює вимогу, що «суд визначає строк, протягом якого ліквідатор зобов’язаний здійснити ліквідацію боржника». Цим приписом на ліквідатора покладено імперативний обов’язок ліквідувати не майно боржника, а здійснити ліквідацію банкрута. Цей обов’язок ліквідатора насправді лягає на плечі кредиторів, які на практиці вимушені повністю фінансувати витрати ліквідаційної процедури за відсутності майна в ліквідаційній масі. Виходить, що обов’язок ліквідувати банкрута є обов’язком кредиторів. Ця правова конструкція і судова практика не відповідають правилам банкрутства в країнах ЄС. Практика ВС цей обов’язок «узаконила», вказавши, що кредитори є замовниками ліквідації банкрута, як результату процедури (ліквідбаланс), а тому мають платити. Однією із вимог закону є припис ліквідатору «Забезпечити повноту дій…» при ліквідації банкрута. Ця вимога на практиці стала правовою пасткою. «Повнота дій» є некоректним терміном та невизначеним в правовому плані поняттям, що залежить від уявлення учасників провадження про завершеність процедури, у тому числі й думки судді. Ця невизначеність стоїть на шляху завершення процедури та закриття справи про банкрутство. Довгі процедури перетворюються на ціну, яку кредитори вимушені платити за ліквідацію банкрута. Це порушує принцип верховенства права.

За положеннями Insolvenzordnung, наприклад, при мізерності конкурсної маси суд відхиляє заяву про відкриття справи, а встановивши недостатність конкурсної маси після відкриття справи – провадження закривається.

Отже, в національному праві України належить визначити механізм закриття справи про банкрутство у разі відсутності у боржника активів. При цьому, таке закриття справи має зберігати можливості кредиторів здійснювати в подальшому заходи для захисту своїх майнових прав у позаконкурсному провадженні, застосовуючи судові рішення у справі про банкрутство щодо встановлених фактів обставин банкрутства, вини у певних осіб у вчиненні правопорушень, пов’язаних з банкрутством тощо.

Кодекс ФРН про неплатоспроможність від 5.10.1994 (Insolvenzordnung — редакція на 15.07.2024) визначає інші, порівняно з КзПБ, цілі провадження у справі про банкрутство. Так, §1 Insolvenzordnung приписує, що «Провадження у справі про неплатоспроможність слугує для задоволення кредиторів боржника спільно шляхом реалізації активів боржника та розподілу виручки або шляхом внесення пропозицій до плану неплатоспроможності, зокрема для збереження компанії. Чесному боржнику надається можливість звільнитися від решти своїх зобов'язань».

Німецький законодавець не вимагає ліквідації боржника/ банкрута. Провадження відкривається для розподілу майна боржника. При цьому витрати на таких розподіл здійснюються лише за рахунок залишків майна банкрута. Якщо майна немає – процедури не здійснюються. Законодавець ФРН не примушує кредиторів нести витрати для ліквідації банкрута, не примушує кредиторів платити свої кошти за ліквідацію юридичної особи, що належить іншим власникам. Розумної причини та пояснення для збереження правової конструкції українського законодавства, в якій кредитори, не отримуючи відшкодування, за свої кошти ліквідовують чужу юридичну особу-банкрута — немає. Існує таке пояснення вимоги ліквідації банкрута, що цим досягається упорядкування Єдиного державного реєстру юридичних осіб, з якого виключаються припинені юридичні особи, зокрема банкрути. Очевидно, що такої потреби кредитори не мають, щоби за неї платити. Від цієї конструкції належить відмовитися.  

Шосте: ввести до процедур КзПБ «кваліфікаційне судове засідання»

В національній судовій практиці належить запровадити так зване у західних правових системах «кваліфікаційне засідання». Відсутність в законодавстві України такого кваліфікаційного засідання, є фактором, що ускладнює процедури, стримує процес і зберігає у справі правову невизначеність.

Таке судове засідання є важливим інструментом, що застосовується в праві Німеччини, Іспанії, Португалії. Завдання такого судового засідання полягає в такому. Після того, як арбітражний керуючий здійснив аналіз фінансово-господарського стану боржника, суд та кредитори, за участю представників боржника мають вирішити найважливіше питання: це банкрутство є навмисним чи випадковим?

Відповідь на це питання впливає на характер подальших процедур.

Суд має розглянути звіт арбітражного керуючого та заяви окремих кредиторів і їх повідомлення про факти (ознаки) цілеспрямованих дій на шкоду кредиторам та постановити судове рішення, яким визначити кваліфікацію цієї неплатоспроможності (банкрутства), встановивши: Чи є в діях керівників приховування або/та доведення боржника до банкрутства? Чи не використана конструкція юридичної особи її керівниками, бенефіціарами чи третіми особами як «корпоративна вуаль» для цілеспрямованого доведення до банкрутства на шкоду кредиторам?

Вирішення питання кваліфікації дій керівників боржника надає можливість учасникам справи вирішити питання чи є правові підстави для притягнення до матеріальної відповідальності членів керівних органів боржника, що прямо впливає на строки процедур.

Так, якщо банкрутство визнається випадковим, то справа про банкрутство швидко має бути завершена, а борги - погашені.

У разі, якщо господарський суд кваліфікує банкрутство як випадкове, то до подальших процедур може бути застосовано швидкий спосіб реалізації залишків активів та швидке задоволення вимог кредиторів. У цьому випадку судом буде констатована добросовісність банкрута та буде виключена необхідність подавати заяви про покладання солідарної чи субсидіарної відповідальності на керівників бізнесу.

Однак, якщо суд кваліфікує банкрутство як умисне (цілеспрямоване, злісне), то це має бути підставою для ретельного розслідування і застосування юридичних засобів для захисту майнових інтересів держави та кредиторів.

Кваліфікація банкрутства як умисного має значення і для застосування інституту авансованого фінансування витрат процедури, а також відшкодування таких витрат кредиторам за рахунок винних осіб, у разі, коли виявлених та повернених до ліквідаційної маси активів виявилося недостатньо для покриття витрат процедури, що авансовані кредиторами.

Наприклад, у Кодексі ФРН члени органів управління, які визнані винними у приховуванні банкрутства та незверненні в разі неплатоспроможності у 20-денний строк до господарського суду, зобов’язані внести авансові платежі на вимогу арбітражного керуючого або будь-якої особи, яка має обґрунтовану майнову вимогу до боржника, а також відшкодувати суми авансу, що сплачені іншими особами (кредиторами).

Сьоме: заперечення щодо визначення в КзПБ суб’єктів мікро- та малого підприємництва, що містяться у законопроєктах №№15004/15024

Поділ підприємств по їх величині як суб’єктів бізнесу, мають визначатися профільними законами. Вважаємо, що в тексті КзПБ немає сенсу розкривати такі поняття, оскільки при неспроможності та банкрутстві наведені показники не мають значення. Значення мають лише наявна конкурсна маса і управління нею, які визначають, чи є боржник життєздатним (здатним до конкурсу), та ліквідаційна маса як майно для забезпечення витрат ліквідаційної процедури нежиттєздатного боржника. Тому в КзПБ мають визначатися суб’єкти права банкрутства та суб’єкти неплатоспроможності.

З теоретичної та практичної точки зору основою для участі кредиторів у превентивній реструктуризації або санації боржника є наявна конкурсна маса, що забезпечує економічний ефект такої процедури – відновлення платоспроможності боржника.

Наявність конкурсної маси характеризує боржника як конкурсоздатного та є економічною передумовою і юридичною підставою для відновлення конкурентоспроможності та платоспроможності боржника.

Проблема, що має бути вирішена, доступно і правильно виражена у «Керівництві ЮНСІТРАЛ для законодавчих органів з питань законодавства про неспроможність». Частина V. Законодавство про неспроможність для мікро- та малих підприємств. Це проблеми недостатності фінансів (ресурсів) та досвіду вирішення ділових і процедурних питань неспроможності, а також проблему відмови кредиторів від участі в судових провадженнях. Тому пропонуються рішення, що дозволяють оперативно ліквідувати нежиттєздатні мікро- та малі підприємства (бізнеси) і реорганізувати життєздатні мікро- та малі підприємства на ранніх стадіях їх фінансової кризи. «Оперативно» означає спрощення та прискорення процедур для них.

Вважаємо, що терміни «суб’єкти мікропідприємництва» та «суб’єкти малого підприємництва», в першу чергу, мають значення для іншої сфери правового регулювання – для регулювання сприятливих умов і порядку здійснення підприємницької діяльності (державної політики щодо підтримки малого і середнього підприємництва), а також для бухгалтерського обліку результатів підприємництва, податкової та статистичної звітності та для систем оподаткування. Тому саме в тих сферах законодавства такі визначення і критерії мають юридичне значення. Особливо стосовно чистого обороту та середньооблікової чисельності працівників за минулий фінансовий рік.

Вважаємо, що зазначені поняття слід розмістити і розкрити, наприклад, у профільному законі «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні».

Так само зазначено у рекомендації Комісії 96/280/ЄС «Про визначення малих та середніх підприємств» від 3.04.1996, що ця рекомендація стосується виключно визначення МСП, що використовується лише в політиці Спільноти, яка проводиться в межах Спільноти та Європейського економічного простору, тому для цілей неплатоспроможності вони не застосовуються.

Для конкурсного права (права банкрутства) мають значення лише такі економічні показники боржника, що характеризують його як об’єкт права банкрутства, який є здатним до відновлення, або ж ні.

Відповідно до директиви ЄС 2019/1023 та 2026/799 життєздатні підприємства та підприємці, які перебувають у скрутному фінансовому становищі, мають можливість продовжувати свою діяльність; чесні неплатоспроможні підприємці або підприємці з надмірною заборгованістю можуть отримати вигоду від повного погашення боргу через розумний період часу, тим самим отримавши другий шанс.

Як вбачається із змісту наведеного абзацу директиви, ЄС виділяє для захисту дві категорії підприємств та підприємців:

1. Ті, що перебувають у скрутному фінансовому становищі. Це неплатоспроможні особи, які хочуть і мають можливість продовжувати свою діяльність;

2. Ті, що є банкрутами та мають неоплатну заборгованість.

До таких (чесних) банкрутів з надмірною заборгованістю можуть бути встановлені норми про повне погашення боргу. Вигода чесного банкрута полягає в тому, що він може не боятися через розумний період часу знову опинитися у стані банкрутства, він завжди має надію отримати другий/ новий шанс для своєї підприємницької ініціативи (справи) і розпочати бізнес спочатку.

Закон і Бізнес