Споживачів захистять від надмірного тягаря по кредитах — проєкт
Законопроект покликаний посилити захист позичальників від встановлення у договорах про споживчий кредит надмірно невигідних умов.
Наразі законом визначено максимально допустимий розмір пені, але не визначено максимально допустимий розмір штрафу. Тобто наявна прогалина в законодавчому регулюванні питань неустойки у споживчому кредитуванні.
Заповнити її пропонує нардеп Анатолій Бурмич, зареєструвавши проєкт «Про внесення змін до статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» щодо неустойки» (№15180), інформує «Закон і Бізнес».
Свою пропозицію він пояснює позицією Конституційного Суду, яка викладена у рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника вона перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
На думку нардепа, достатнім для забезпечення виконання грошового обов’язку буде пеня в розмірі одинарної облікової ставки НБУ (а не подвійної, як зараз).
До того ж, аби унеможливити зловживання та маніпулювання з боку кредитора, пропонується застерегти у ст.21 закону, що у разі, якщо неустойка визначена в договорі як штраф, то її розмір не може перевищувати 1/12 облікової ставки НБУ. При цьому штраф може обчислюватися виключно у відсотках від суми простроченого грошового зобов’язання, а повторне нарахування штрафу за подальше прострочення цього ж грошового зобов’язання забороняється.
Також у ч.2 цієї статті пропонується прямо вказати, що застосування штрафу чи пені, які не є неустойкою, забороняється.
Так само під забороною буде і збільшення суми кредиту на суму простроченого грошового зобов’язання (простроченого зобов’язання зі сплати процентів за користування кредитом, зі сплати неустойки тощо).
Такий підхід, на його думку, відповідатиме Керівним принципам ООН для захисту інтересів споживачів, згідно з якими останні повинні бути захищені від контрактних зловживань, а держави-члени мають заохочувати відповідальну поведінку постачальників фінансових послуг, а також реалізацію фінансових продуктів, що задовольняють потреби споживачів і відповідають їхнім фінансовим можливостям.