Чи може держава вилучити всю ділянку, яка частково накладається на пам’ятку археології — ВП ВС

Зобов’язання повернути не тільки ту частину ділянки, яка накладається на пам’ятку археології, а й ту, яка не є спірною і правомірність надання в оренду (суборенду) якої не ставиться під сумнів, є втручанням, яке не може визнаватися законним.

Такого висновку дійшла Велика палата ВС, скасовуючи постанову апеляційного госпсуду в справі №922/264/24, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі прокуратура в інтересах держави в особі Харківської ОВА звернулася із позовом про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями історико-культурного призначення. Адже на частині орендованої ділянки розташована пам’ятка археології місцевого значення — городище «Шеєрманівське» (на фото).

Місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів взяття на державний облік спірного об’єкта культурної спадщини.

Суд апеляційної інстанції скаргу прокуратури задовольнив частково, частково скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов частково. Виходив з того, що спір у справі виник за земельну ділянку, яка належить до земель історико-культурного призначення, що незаконно вибула із власності держави та передана в комунальну власність Люботинської міської ради і на теперішній час перебуває в оренді (суборенді) у товариств.

Касаційний господарський суд передав справу на розгляд ВП ВС для уточнення висновків про розмежування віндикаційного та негаторного позовів, одним із критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника. Адже пам’ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, а їх ідентифікація пов’язана із взяттям на державний облік, що залежить від дій саме відповідних державних органів.

ВП ВС зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам’ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Відтак зайняття ділянки, на якій розташована пам’ятка археології, слід розглядати як не пов’язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Фізичні особи можуть володіти ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об’єкта природно-заповідного фонду. Водночас, ВП ВС зауважила, що в разі включення певного об’єкта до переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам’яток місцевого, загальнодержавного значення тощо особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об’єктом культурної спадщини.

Отже, за наявності підстав для витребування ділянки, яка накладається на пам’ятку археології, така ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив’язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. Для цієї мети може бути призначена земельно-технічна експертиза.

Проте, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Оскільки невелика частина площі, переданої в оренду (суборенду), відносилась до пам’ятки археології, ВП ВС дійшла висновку, що позбавлення ТОВ права користування всією ділянкою не переслідувало законної мети і не встановлювало справедливого балансу, не здійснювалося в інтересах суспільства та не було пропорційним.

Закон і Бізнес