Відумерла спадщина, реквізоване майно, втрата довіри до керівника — огляд КЦС

Сама лише реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК не свідчить про своєчасність прийняття спадщини.

На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, скасовуючи постанову апеляційного суду у справі №624/93/25, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі прокурор просив визнати відумерлою спадщиною земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні заяви, вказавши, що власник ділянок проживала в квартирі, що належить її братові, що свідчить про можливе фактичне прийняття спадщини відповідно до ст.1268 ЦК.

Своєю чергою, КЦС зазначив, що ЦК запобігає ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад, а тому передбачає в такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади.

Крім того, КЦС виснував, що ч.3 ст.1268 ЦК вимагає проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрації місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем, що можуть бути відмінними один від одного.

До огляду практики КЦС за лютий 2026 року включені й низка інших правових висновків. Зокрема, у спорах, які виникають із питань захисту права власності, зазначено, що вимоги про повернення реквізованого майна є передчасними до скасування правового режиму воєнного стану за умови збереження майна та заявлення власником відповідної вимоги.

У спорах, що виникають із земельних правовідносин, наголошено, що належним способом захисту прав при несплаті за користування землею за договором емфітевзису є стягнення боргу, оскільки емфітевзис як речове право є відносно самостійним від договору, а підстави його припинення визначаються виключно законом.

У спорах, що виникають із трудових правовідносин, указано, що керівник підприємства, який здійснює управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами, не є працівником, який безпосередньо обслуговує матеріальні цінності, тому не підлягає звільненню за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП у зв’язку із втратою довіри.

У спорах, пов’язаних із відшкодуванням шкоди, зазначено, що медичний заклад відповідає за моральну шкоду, заподіяну пацієнту внаслідок неналежного виконання лікарем професійних обов’язків. При цьому розмір відшкодування визначається судом з урахуванням характеру, обсягу, тривалості страждань, неможливості відновлення попереднього стану та засад розумності й справедливості.

У висновках стосовно застосування норм процесуального права відзначено, що:

спадкоємець, який прийняв спадщину після смерті відповідача, має право на апеляційне оскарження виключно як правонаступник спадкодавця у правовідносинах, а не як особа, яка не брала участі у справі;

апеляційний суд не має підстав задовольняти апеляційну скаргу позивача та скасовувати рішення суду першої інстанції, яке було ухвалено на його користь, якщо відповідачі рішення не оскаржували.

Закон і Бізнес