Чому не можна змусити сім’ю переїхати до будинку, що належить її родичу — ВС
Аби не пропустити новини судової практики, підпишіться на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Повнолітня особа не має автоматичного права на проживання в будинку своєї матері лише на підставі родинних зв’язків. Тому реалізація можливості переселення сім’ї прямо залежить від згоди власниці такого житла.
На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, скасовуючи постанову апеляційного суду в частині виселення матері та її двох дітей та направляючи справу №450/3785/19 у цій частині на новий апеляційний розгляд, інформує «Закон і Бізнес».
У цій справі позивач просив виселити відповідачку, двох її малолітніх дітей та її матір із житлового будинку без надання іншого житла, оскільки на підставі договору дарування він є новим власником житлового будинку. Натомість, відповідачі не є членами його сім’ї та перешкоджають йому користуватися майном.
Відповідач подала зустрічний позов, наполягаючи на визнанні за нею та її дітьми права користування спірним житлом, оскільки вони зареєстровані й проживають там від народження як члени сім’ї колишнього власника і це приміщення є їхнім єдиним житлом.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісних і зустрічних позовних вимог. Апеляційний суд скасував це рішення та ухвалив нове, яким первісний позов задовольнив, а в зустрічному — відмовив, узявши до уваги, що у власності матері відповідача є житловий будинок, тоді як для позивача подарований будинок є єдиним житлом.
Своєю чергою, КЦС зазначив, що фактично суди попередніх інстанцій розійшлися в оцінці виправданого та пропорційного втручання у право відповідача та її дітей користуватися спірним житловим будинком.
Так, КЦС зауважив, що втручання у право на житло має бути не лише пропорційним, а й насамперед законним. Хоча апеляційний суд вважав виселення пропорційним через наявність у матері відповідача іншого великого житлового будинку, він не врахував, що законність переїзду залежить від волі власниці такого майна.
З огляду на викладене, КЦС визнав висновок апеляційного суду про відсутність порушення права відповідача та її дітей на житло передчасним. Адже у разі заперечення матері відповідача (баби дітей) вони фактично залишаються без гарантованого законом місця проживання, оскільки спірний будинок є їхнім єдиним житлом, де вони зареєстровані та проживають з народження.
Таким чином, КЦС дійшов висновку, що апеляційний суд не встановив обставин, які б підтверджували, що таке виселення не призведе до порушення прав, гарантованих ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для відповідача та її дітей.