Самоврядування адвокатури: навіщо воно країні
Валентин Гвоздій, заступник голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України
Коли правила професії адвоката намагається адмініструвати держава, інститут ризикує втратити головне — незалежність. А без справжньої адвокатури право на захист стає вразливим. Тому самоврядування — це не внутрішня справа, а питання для всієї країни.
Не сервіс
Варто нагадати, що адвокатура в Україні має особливий статус тому, що так побудований механізм правосуддя. Після конституційних змін 2016 року адвокатуру було включено до розділу «Правосуддя» Основного Закону поряд із судами та прокуратурою. Адвокатура є механізмом, через який людина реалізує права на захист і професійну правничу допомогу, які гарантовані Конституцією. А звідси випливають і гарантії незалежності, і ідея самоврядування.
За законом це гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації своєї діяльності — умова існування незалежної професії. Між іншим, саме тому, аналізуючи статус адвокатури, Конституційний Суд дійшов висновку, що акти органів адвокатського самоврядування діють у межах професійної спільноти, а не як нормативно-правові акти загальної дії для всіх громадян.
Виконавча влада не може адмініструвати (налаштовувати під себе) інститут адвокатури на власний розсуд. Держава має забезпечити умови для діяльності адвокатури, але не перетворювати її на керований елемент. Бо тоді під питанням опиняється реалізація прав, гарантованих громадянам Конституцією України.
Цінність в кризових умовах
Практичну реалізацію значення адвокатського самоврядування найкраще видно саме в кризовому періоді. Коли після початку повномасштабної війни проведення виборів до органів самоврядування стало проблемним з огляду на безпеку та реалізацію активного і пасивного виборчого права, саме ця обставина почала використовуватися як аргумент проти чинної моделі адвокатури. Грантові організації, існування яких в Україні визначалося невпинним процесом реформ у сфері правосуддя, очевидно турбувала не стільки якість роботи інституції, скільки формальне питання легітимності органів адвокатського самоврядування.
Але питання континуїтету в НААУ вирішили ще до запровадження воєнного стану, і рішенням РАУ від 21.09.2020 №69 було визначено: органи адвокатського самоврядування продовжують виконувати свої функції до обрання нових. Там само наголошено, що такий підхід відповідає європейським стандартам, оскільки за загальним правилом інституції не припиняють роботу лише через те, що новий склад ще не сформовано.
При цьому після початку великої війни Рада адвокатів України ухвалила рішення про скликання звітно-виборчого Шостого з’їзду адвокатів України і затвердила порядок денний, який передбачав проведення виборів після завершення воєнного стану. До того часу має діяти принцип континуїтету.
Саме в цьому і проявляється реальна цінність самоврядування: воно дає професії змогу уникнути інституційного вакууму, зберегти керованість процедур і автономію навіть тоді, коли зовнішні обставини порушують звичний порядок функціонування.
Підміна реформи
Сьогодні найслабше місце дискусії про реформу адвокатури — спокуса представити Мін’юст центром управління реформою адвокатури. Але ж своєчасні та ефективні консультації з адвокатурою щодо змін, які прямо впливають на професію, — це не внутрішня забаганка, а стандарт, прямо пов’язаний із Конвенцією Ради Європи про захист професії адвоката, яку нещодавно підписала Україна. Коли йдеться про доступ до професії, стандарти, дисципліну, підзвітність та інші елементи регулювання, то легітимність рішень забезпечує саме консультаційна процедура з інституцією, яку держава визнає професійною асоціацією адвокатів.
Держава може супроводжувати реформу, але не може підміняти собою професійний мандат адвокатури. Інакше тоді це вже не консультації, а їх підміна.
У цьому контексті обгрунтування державного втручання посиланням на Дорожню карту з питань верховенства права, схвалену розпорядженням КМУ від 14.05.2025 №475-р, є юридично хибним (такі спроби ми спостерігали напередодні нового року, коли Національне агентство з питань запобігання корупції взялося реформувати адвокатуру). Бо Дорожня карта має рамковий, програмний характер і не може змінювати конституційний статус адвокатури чи легітимізувати зовнішній контроль над нею.
Саме тому питання сьогодні полягає не в тому, чи потребує адвокатура вдосконалення. Питання в іншому: чи буде це еволюційне оновлення незалежного інституту, чи відбудеться його перепідпорядкування державі. В останньому випадку виникають загрози звуження гарантій незалежності адвокатури, а відтак — і праву кожної особи на ефективну та незалежну професійну правничу допомогу.