ВРП ототожнила порушення з наслідками та вдалася до ревізії судового рішення — ВП ВС

Скасування судового рішення саме по собі не свідчить про умисне порушення норм права чи неналежне ставлення судді до своїх обов’язків, зокрема, через відсутність роз’яснення права на правничу допомогу.

На це звернула увагу Велика палата ВС у справі №990SCGC/11/25, скасовуючи рішення Вищої ради правосуддя від 6.02.2025 №194/0/15-25, яким до судді Подільського районного суду м.Києва Володимира Гребенюка застосоване стягнення у виді попередження, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі оскаржувалося згадане рішення ВРП як суддею (на фото праворуч в центрі), так і скаржником, питання про примусову госпіталізацію якого розглядалося в суді.

Третя дисциплінарна палата ВРП застосувала до судді дисциплінарне стягнення у виді догани із позбавленням права на отримання доплат протягом місяця. Рішенням ВРП змінено стягнення на попередження.

Своєю чергою, перед ВП ВС постало питання, чи може скасування судового рішення в апеляційному порядку (без констатації процесуальних порушень, що унеможливили захист прав особи) та допущені в умовах воєнного стану та загрози окупації міста Києва незначні процесуальні недоліки автоматично свідчити про грубе порушення суддею закону з настанням істотних негативних наслідків (п.4 ч.1 ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів»).

ВП ВС зазначила, що системний аналіз п.4 ч.1 ст.106 цього закону дає підстави для висновку, що до істотних негативних наслідків, які настають внаслідок грубого порушення закону суддею, законодавець відніс інші порушення прав особи, які не охоплюються переліком прав людини і основоположних свобод, встановлених конвенцією, які стосуються саме учасників справи або осіб, які не брали участі у справі, якщо суд безпосередньо вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.

Однак, у своєму рішенні ВРП не мотивувала, чому відсутність роз’яснення права на правничу допомогу була грубою недбалістю, а не помилкою (поспіхом) судді в умовах воєнного стану.

ВП ВС нагадала, що порушення прав людини і основоположних свобод мають полягати не в самому по собі неправильному застосуванні приписів закону, якими гарантовані ті чи інші права людини (навіть якщо ця помилка мала місце), а в настанні внаслідок цього конкретних фактів чи обставин. Вони мають полягати в заподіянні носію права чи іншим особам шкоди, як-от: втрата, знищення чи пошкодження майна, інші матеріальні збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації, позбавлення чи обмеження у можливостях здійснювати професійну діяльність, шкода життю, здоров’ю, майну, честі, гідності, репутації тощо.

Натомість, ВП ВС констатувала, що висновки ВРП про наявність складу проступку є невмотивованими, оскільки не містили обґрунтування грубості порушення, істотності наслідків та причинного зв’язку. Адже ВРП фактично ототожнила порушення з наслідками, не розрізняючи їх, та вдалася до ревізії судового рішення, що суперечить принципу незалежності суддів.

Так, станом на дату розгляду справи, ст.341 ЦПК не містила вимоги про обов’язкову участь адвоката в розгляді справ про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку. Особа не заявляла про залучення адвоката для представництва його інтересів, а реалізував свої права самостійно.

Крім того, згідно з технічним записом судового засідання, особа мала можливість надавати пояснення по суті питання, але вони зводилися до переказування обставин конфлікту в пансіонаті ветеранів праці, який передував госпіталізації, а не до суті заяви про примусову госпіталізацію.

Також ВРП не встановила істотних негативних наслідків та їхнього причинно-наслідкового зв’язку з діями судді. Порушення вимог закону, навіть якщо воно допущене, може бути лише причиною таких фактів і обставин, якщо вони настали, а не становити наслідок саме по собі.

Закон і Бізнес