Фейс-контроль для душі
Як не виснажуватись від соціального життя в умовах хронічного стресу
Особисті кордони встановлюються не для того, аби нікого не впускати, а для того, щоб впускати за вашими правилами.
Ми звикли вважати спілкування ресурсом, але що робити, коли навіть розмова з найближчими стає тягарем? Соціальна втома — це не примха, а сигнал, який варто навчитися розпізнавати.
Складові соціального добробуту
В Національній асоціації адвокатів України відбувся вебінар, присвячений соціальному добробуту в умовах хронічного стресу. Спікером заходу виступила психотерапевт, психолог Тетяна Сова.
Т.Сова зазначила, що за чотири роки повномасштабної війни українці навчилися розуміти, що таке ментальне здоров’я, стрес і вигорання. Проте настав час для розширення цього знання. Ментальне здоров’я в умовах хронічного стресу — це не лише про те, «як з усім цим бути», а й про те, як із цим бути поруч з кимось іще та як при цьому залишатись у стосунках — дружніх, сімейних, романтичних, робочих.
Соціальний добробут, за словами психолога, — це стан, що характеризується якісними стосунками з іншими, відчуттям приналежності до спільноти, здатністю до ефективної комунікації та наявністю ресурсів для задоволення потреб. Відчуття себе як здорової соціальної одиниці включає чотири складові: приналежність, визнання, обмін та витримування.
Приналежність — це відчуття себе «своїм» у певній групі людей, об’єднаних спільними цінностями та ідеями. «Зараз, з урахуванням усіх політичних контекстів, явище приналежності вийшло на передній план. Ця самоідентифікація — хто я, який мій вклад — це так зване явище соціальної бульбашки. Ми збираємося в певні свої групки, максимально дотичні до мого розуміння наявних процесів», — пояснила Т.Сова.
Визнання передбачає, що зусилля людини помічені, її емоції легалізовані, а потреби мають значення. Обмін — це баланс між тим, що я віддаю, і тим, що отримую. А витримування — здатність бути достатньо стійким для процесів навколо: мати внутрішній резервуар, щоб вислухати, увійти в чиєсь становище, обробити власні реакції на різність досвідів.
«На жаль, сам по собі контекст війни вносить дуже багато нюансів у наш рівень травматизації. Різниця досвідів стає діаметрально великою, але це наша задача для ментального здоров’я — вчитися цю різність витримувати», — додала спікер.
Яскравий приклад соціальної взаємодії в стресових обставинах, за словами Т.Сови, можна спостерігати у звичайному чаті будинку, коли вимикається світло. Формується приналежність — жителі під’їзду, будинку. Закладаються норми: коли, хто і що вмикає, що можна, а що — ні. З’являються спільні ідеї та процеси. А коли градус стресу спадає — починаються дрібні побутові конфлікти.
Рятівник, лідер чи медіатор?
Психотерапевт зазначила, що крім базових соціальних ролей, у стресових обставинах можуть вмикатися ситуативні соціальні ролі. Ця класифікація, за словами Т.Сови, належить британським науковцям і стосується, зокрема, поведінки цивільного населення у військових конфліктах.
«Зараз, на щастя чи на жаль, ми є дуже активним полем для досліджень світової психологічної спільноти. Даємо дуже багато чогось, що можна використати для майбутніх поколінь», — зазначила психолог.
Серед ситуативних ролей — рятівник, лідер, медіатор, відсторонений, ігноруючий, розважаючий, об’єднуючий та потребуючий. Рятівник вмикається, коли людина перебирає на себе інтенсивні процеси або не витримує чужого переживання. «Мені треба будь-якою ціною заспокоїти, розважити іншу людину. Тому я починаю «причиняти добро», як каже мій друг», — розповіла Т.Сова.
Лідер, на відміну від рятівника, має більше емоційної стійкості та здатності зустрічатися з наслідками: раціоналізує ризики, бере на себе відповідальність за процеси. Медіатор спрямований на порозуміння — виступає переговорником і стабілізатором у конфліктних ситуаціях. Відсторонений зосереджується на власних процесах і закриває потреби самостійно, тоді як ігноруючий дисоціює проблеми — ніби не помічає їх або не має до них стосунку. Розважаючий знижує градус напруги через гумор та активності. А потребуючий — той, хто зараз не має ємності щось видати і сам потребує допомоги.
Спікер підкреслила, що ці ролі не є константними: людина може бути лідером у побутових питаннях, але потребуючою в конфліктних ситуаціях. «Це не добре й не погано — зараз більше знаходити себе в зоні потребуючого. Інколи той, хто був рятівником задовго, дуже виснажився і не помітив, коли перейшов у статус потребуючого. Це абсолютно нормально», — наголосила Т.Сова.
Коли спілкування виснажує
Соціальна втома — це стан, коли контакт з людьми починає виснажувати більше, ніж підтримувати, пояснила психолог. Серед ознак: після спілкування людина не відновлюється, а ще більше втомлюється; з’являється бажання мовчати, зникати, не відповідати на повідомлення; знижується інтерес до соціальних мереж; заплановані зустрічі та події викликають не радість, а спротив.
«Таке відчуття, що мені треба включатись, когось слухати, і це є для мене цілим процесом. Навіть такі норми, як щось підтримувати, посміхатися, кивати головою — це дратує, це окреме зусилля», — описала спікер. Якщо більше трьох ознак присутні, стан триває понад шість місяців і активно впливає на якість життя, це сигнал звернутися за спеціалізованою допомогою, оскільки може йтися про емоційне вигорання.
Водночас Т.Сова нагадала, що одним із джерел соціальної перевантаженості є Інтернет. «Ми одне з перших поколінь в історії людства, яке має настільки інтенсивну соціальну активність. Якби ми показали людині 100-річної давнини годину перегляду Тік-Току, її мозок би просто фізично закоротило від кількості подразників», — зазначила психолог. Тому спікер порадила слідкувати за скрінтаймом, фільтрувати споживання новин та підтримувати стосунки на відстані, адже для психіки це безпечні люди, які виступають підтримуючою рутиною.
Якісний соціальний добробут, за словами спікера, неможливий без здорових психологічних кордонів. Т.Сова виокремила кілька їх типів: фізичні, емоційні, матеріальні, часові та когнітивні. Люди часто сприймають кордони як захисний механізм, щоб нікого не впускати. «Хоча в реальності це свого роду фейс-контроль — як впустити когось безпечно, за моїми правилами, зберігаючи мою цінність, мій емоційний, важливий внутрішній світ», — пояснила психотерапевт.
Завершуючи виступ, Т.Сова підсумувала: надаємо собі та іншим дозвіл на різність, слідкуємо за гнучкістю своїх кордонів, нормалізуємо явище соціальної втоми й слідкуємо за власною дистанцією — до кого підійти, а від кого відійти.