Чому не можна зареєструвати право на асфальт та інші висновки в огляді КАС

Виходячи з юридичної природи асфальтобетонного покриття та ознак нерухомого майна, це покриття не є нерухомим майном, відноситься до елементів благоустрою, а тому не підлягає державній реєстрації.

Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд, залишаючи без змін попередні рішення у справі №580/6246/23, інформує «Закон і Бізнес».

Позивачка звернулася до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на асфальтову площадку, додавши копію судового рішення у справі №2-1354/2010, яким за нею визнано право власності на асфальтову площадку, копію технічного паспорта, рішення виконкому про присвоєння адреси та довідку БТІ. Однак отримала відмову в проведенні реєстрації.

Суди попередніх інстанцій також відмовили в задоволенні позовних вимог. Із ними погодився і КАС, указавши, що при визначенні споруд, права на які підлягають державній реєстрації, необхідно враховувати, що для них повинні бути притаманні ознаки нерухомого майна, визначені ст.181 ЦК, а саме, розташування на земельній ділянці, переміщення споруди неможливе без її знецінення та зміни її призначення.

Натомість, як зауважив КАС, асфальтова площадка не створює будь-якого об’ємного простору, не має конструктивних елементів, що притаманні спорудам. Фактично, асфальтобетонне покриття є допоміжним обладнанням відповідної частини ділянки з метою задоволення потреб у покращенні можливостей її експлуатації за призначенням, тобто воно є приналежністю до головної речі —земельної ділянки.

Крім цієї справи, в огляд практики КАС за грудень 2025 року включені низка інших правових висновків суду касаційної інстанції. Зокрема, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян указала, що:

оскільки наказ про переміщення не мав ознак злочинного чи явно незаконного, то його невиконання та відсутність на службі без поважних причин становлять порушення службової дисципліни;

поновлення працівника на роботі на підставі судового рішення та виплата йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст.235 КЗпП, вказує на відсутність права на виплату вихідної допомоги при звільненні, передбачену ст.44 КЗпП;

бажання особи продовжити службу після досягнення нею 65-річного віку не є достатньою підставою для продовження державної служби.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав констатувала, що:

засвідчення в.о. старости справжності підпису члена родини померлого військовослужбовця на заяві про відмову від отримання частки одноразової грошової допомоги, є законним, належним та достатнім для підтвердження його волевиявлення;

повернення банком коштів у зв’язку з некоректними реквізитами одержувача не звільняє орган ПФУ від активного процесуального обов’язку забезпечити подальшу реалізацію права особи на отримання пенсії.

Закон і Бізнес