Застосування норм ЦК і ЦПК у практиці ОП КЦС — огляд

Конструкція «добросовісний іпотекодержатель», хоча прямо й не передбачена в приватному праві, є проявом доброї совісті. Тож власник, який витребував майно від неуповноваженого іпотекодавця, «займає» місце останнього у відносинах іпотеки.

Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного цивільного суду, скасовуючи попередні рішення у справі №466/3398/21 та ухвалюючи нове — про відмову в задоволенні позову, інформує «Закон і Бізнес».

Спір у цій справі стосувався визнання недійсним договору іпотеки та скасування заборон відчуження.

Суди попередніх інстанцій позов задовольнили, зазначивши, що іпотекодавець не була власником спірної квартири, яка є предметом іпотеки, і не мала права на розпорядження цим майном.

Своєю чергою, ОП КЦС зауважила: якщо законодавство допускає набуття права власності добросовісним набувачем від неуповноваженої особи, то набуття права іпотеки також має допускатися правопорядком. Тому за відсутності в іпотекодавця права власності на предмет іпотеки такий правочин є оспорюваним, а не нікчемним.

Також ОП КЦС зазначила, що при вирішенні спору має враховуватися добросовісність іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав. Добра совість «лікує» таку ваду набуття права іпотеки, як укладення договору невласником, крім випадків, коли майно було вкрадене у власника.

Крім того, об’єднана палата КЦС звернула увагу, що власник, який за допомогою віндикаційного позову чи реституції повернув майно від неуповноваженого іпотекодавця «займає» місце останнього у відносинах іпотеки. Очевидно, що до власника, який задовольнив вимоги іпотекодержателя, переходить у порядку суброгації (ч.3 ст.528 ЦК) право вимагати з боржника виконання зобов’язання, яке було забезпечене іпотекою.

До систематизованого огляду правових висновків об’єднаної палати КЦС щодо застосування норм цивільного та цивільного процесуального права в різних категоріях спорів увійшли й низка інших справ.

Основну увагу зосереджено на визначенні належних способів судового захисту, співвідношенні речово-правових і зобов’язально-правових засобів захисту, а також на критеріях ефективності судового захисту залежно від характеру порушеного права чи інтересу.

В огляді узагальнено підходи Верховного Суду до вирішення спорів, що виникають із земельних, спадкових, сімейних, трудових, житлових і договірних правовідносин, зокрема щодо умов виникнення, здійснення та припинення суб’єктивних прав, меж диспозитивності сторін і значення принципів добросовісності та правової визначеності.

Окрему увагу приділено питанням відшкодування майнової та моральної шкоди, тлумаченню норм про солідарну відповідальність, позовну давність, недійсність правочинів і наслідки їх виконання, а також особливостям правового режиму окремих речових прав.

Крім того, висвітлено процесуальні правові позиції щодо юрисдикції та підсудності, доказування, апеляційного й касаційного оскарження, участі прокурора та адвоката в цивільному процесі, а також судового контролю за виконанням судових рішень, зокрема у справах за скаргами на дії чи бездіяльність державного виконавця.

Закон і Бізнес