Т.в.о. голови ВКДКА Андрій МІСЯЦЬ:

«Антикорупційна вертикаль не може «опікуватися» адвокатурою як інститутом»

Національне агентство з питань запобігання корупції винесло на публічне обговорення пропозиції до підрозділу «Адвокатура та правнича допомога» проєкту Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки. У них, зокрема, стверджується про «відсутність прозорості», «нечіткість» дисциплінарних проступків і «надто вузький» перелік санкцій у дисциплінарній процедурі адвокатів. Ці аспекти «ЗіБ» попросив прокоментувати т.в.о. голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Андрія МІСЯЦЯ.

«НАЗК погодилося бути майданчиком, бо має цілком прикладний інтерес»

— Андрію Петровичу, як ви оцінюєте тези НАЗК про «проблеми в адвокатурі», зокрема щодо дисциплінарної процедури?

— В цій історії найбільше насторожує те, що озвучуються узагальнені формулювання: «нема прозорості», «нечіткі проступки», «жорсткий перелік санкцій». Це подається як встановлені факти. Але де обґрунтування? Де аналіз норм закону, де статистика, де приклади рішень, де хоча б опис методології, як вони до цього дійшли? Нічого цього немає. І тому я сприймаю це як безпідставний закид.

Друга річ — це не тези НАЗК. Агентство використали як майданчик. Йдеться про публічний захід, який формально стосується пропозицій до підрозділу про адвокатуру і правничу допомогу в проєкті Антикорупційної стратегії на 2026—2030 роки. Але якщо йдеться про адвокатуру, логічно чути адвокатуру: органи адвокатського самоврядування, дисциплінарні палати, практиків, які проходять через цю процедуру як скаржники чи як представники.

Натомість ключовими учасниками запрошені представники обмеженого кола грантових організацій, які живуть в логіці «реформ» і фінансуються іноземними донорами. І це не про «погано» чи «добре», це про інше: ці люди не є частиною професії, але саме їхній порядок денний чомусь став основним.

Ми вже бачили, як ці ж середовища роками були сфокусовані на «реформуванні» судової влади. Ефективність цих процесів, м’яко кажучи, дискусійна, і суспільство це відчуває. Тепер я бачу спробу перенести той самий підхід на адвокатуру: спочатку створюється картинка «системної проблеми», потім пропонується «рішення», а далі — з’являються інструменти впливу. Дисциплінарна процедура адвокатів сьогодні — це самоврядний механізм професійної відповідальності, але він завдяки реформаторам може перетворитися на зручну точку входу для зовнішнього контролю. І це вже питання незалежності інституту.

—Чому тоді НАЗК зголосилося стати майданчиком для постановки проблем?

— Для агентства тема адвокатури не виникла «вчора». Воно давно заходить у цю сферу через історію з декларуванням членів дисциплінарних органів адвокатури. І там дуже показова еволюція позиції самого агентства: на старті, коли адвокатура зверталася за роз’ясненням, НАЗК визнавало, що адвокатура є незалежним інститутом суспільства, діяльність якого не пов’язана з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування, а тому державний контроль через декларування виглядає як втручання і має проходити тест конституційних гарантій.

Потім відбувся розворот на 180 градусів: при тій самій нормативній рамці агентство перейшло до протилежної логіки й почало просувати трактування, за яким членів ВКДКА та дисциплінарних палат КДКА відносять до суб’єктів декларування.

У практичному вимірі це означає просту річ: НАЗК отримує інструмент постійного впливу на тих, хто реалізує дисциплінарну функцію в адвокатурі. Хоча за своєю природою ця функція є самоврядною, а не державною.

Тому моє пояснення таке: НАЗК погодилося бути майданчиком, бо має не теоретичний, а цілком прикладний інтерес. Це зручний формат, щоб легітимізувати потрібний порядок денний у стратегічному документі державної політики.

Тож якщо є конкретні претензії — давайте предметно: норма закону, конкретна практика, конкретне рішення, конкретний недолік. А коли замість цього звучать загальні ярлики — це не професійна розмова.

«Дисциплінарна процедура не є «закритою кухнею»

— І все ж давайте пройдемось по ярликах, але предметно. Що з прозорістю дисциплінарного провадження?

— Вона прямо закріплена у законі й у рішеннях органів адвокатського самоврядування. Дисциплінарна процедура не є «закритою кухнею». Вона визначена законом: від перевірки відомостей і порушення справи до розгляду та ухвалення рішення. Учасникам гарантовані процесуальні права: давати пояснення, ставити питання, подавати докази, заявляти клопотання і відводи, користуватися правничою допомогою. Засідання не проводяться «в тиші»: про день, час і місце розгляду повідомляють завчасно як листами учасникам, так і в Інтернеті.

Сам розгляд дисциплінарної справи також є відкритим. Виняток лише один і він зрозумілий — коли відкритий розгляд може призвести до розголошення адвокатської таємниці. Це не «непрозорість», а базова гарантія для клієнта і для права на захист. Паралельно закон вимагає протоколювання засідання і передбачає обов’язок оголосити рішення та вручити або надіслати його сторонам у встановлені строки.

Окрім закону, є порядок розгляду скарг, затверджений рішенням РАУ, який деталізує процедурні речі й стандартизує практику. Останнім часом було додано інструменти, які розширюють прозорість і передбачуваність. Так, на сайтах комісій тепер публікуються дані щодо предмета скарги, сторін, доповідача і орієнтовного часу розгляду. Матеріали дисциплінарних проваджень формуються і відкриваються сторонам через хмарне сховище по мірі надходження, без «сюрпризів» у день засідання. Додатково посилені вимоги до протоколу, щоб фіксація процесу була змістовною, а не формальною.

Тому ті, хто каже «нема прозорості», нехай назвуть, що саме, в якій нормі або в якій практиці не працює. Я можу стверджувати, що за чинними правилами і закон, і рішення РАУ встановлюють достатньо чіткі гарантії відкритості, доступу сторін до інформації та фіксації розгляду.

— Як сьогодні визначаються дисциплінарні проступки?

— Тут немає «сірої зони», де хтось щось вигадує на ходу. Дисциплінарний проступок визначений у законі, і там прямо виписано, що саме ним вважається: порушення присяги адвоката; порушення Правил адвокатської етики; розголошення адвокатської таємниці або дії, що призвели до її розголошення; невиконання або неналежне виконання професійних обов’язків; невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; порушення інших обов’язків адвоката, передбачених законом. Тобто перелік підстав у законі сформульований доволі конкретно.

При цьому закон одразу ставить запобіжники, щоб «дисциплінарка» не перетворювалась на інструмент покарання за сам факт участі в процесі: не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, наприклад, ухвалення судом рішення на користь клієнта, а також виправдання чи закриття провадження щодо клієнта. Це важливо, бо відтинає спокусу підміняти дисциплінарний проступок «невдоволенням результатом».

Правила адвокатської етики працюють як деталізація професійного стандарту поведінки. Вони, наприклад, визначають, що конфлікт інтересів — це не лише коли він уже настав, а й потенційна можливість його виникнення; окремо фіксують принцип незалежності адвоката та вимогу чесності, добропорядності й принциповості у виконанні професійних обов’язків.

ПАЕ прямо закріплюють презумпцію невинуватості адвоката в дисциплінарному провадженні, заборону будувати висновки на припущеннях і те, що тягар доказування наявності дисциплінарного проступку лежить на скаржникові. Тобто «проступок» не виникає автоматично чи якось надумано — він має бути доведений відповідно до встановлених критеріїв.

Звісно, на практиці можливі помилки в застосуванні норм. Але для цього і є механіка перегляду: рішення у дисциплінарній справі можна оскаржити до ВКДКА або до суду. Для попередження помилок ВКДКА готує узагальнення дисциплінарної практики, які є обов’язковими для регіональних комісій.

Окремо від «що є проступком» закон вимагає, щоб рішення було вмотивованим, а під час обрання виду стягнення враховувалися обставини проступку, його наслідки, особа адвоката та інші фактори. Також у законі називаються виключні випадки накладення стягнення у вигляді зупинення чи позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю.

«Чим більше варіантів покарання, тим ширша зона розсуду»

— Позбавлення права на діяльність, зупинення від одного місяця до року і попередження — усі можливі стягнення. НАЗК вважає, що цього замало.

— Я б тут почав із простого: дисциплінарна відповідальність в адвокатурі — це не про «чим більше каральних інструментів, тим краще». Це самоврядний механізм, який має захищати стандарти професії і водночас не перетворюватися на спосіб тиску.

Дійсно, закон сьогодні передбачає три види дисциплінарних стягнень, які ви назвали. Це цілком достатній набір за своєю логікою: він охоплює і м’якший вплив, і тимчасове обмеження, і крайню міру. Питання ефективності дисциплінарної системи визначається не арсеналом можливих покарань, а тим, чи є невідворотність і чи є справедливий, мотивований розгляд. І закон чітко визначає за який саме дисциплінарний проступок необхідно обирати певний вид дисциплінарного стягнення.

Коли починають говорити «давайте додамо ще», майже завжди мають на увазі штрафи. І тут одразу виникає ключове питання: кому платити ці гроші. Якщо державі — це погано узгоджується з самоврядною природою дисциплінарної функції. Якщо ж кошти підуть в бюджет адвокатського самоврядування — ти отримуєш іншу проблему: комісії почнуть звинувачувати в зацікавленості у накладенні грошових стягнень. Плюс виникає ще одна практична річ: навіть із чинними обов’язковими платежами в адвокатурі ми бачимо, що частина колег принципово ігнорує їх або сперечається про прозорість витрачання коштів. Штрафи цю напругу гарантовано загострять, а не знімуть.

Є ще один аспект, який мене щиро дивує саме від антикорупційного органу. Чим більше варіантів покарання, тим ширша зона розсуду і тим більше можливостей для неформального «торгу» навколо того, яке саме стягнення обрати. Тобто ти сам створюєш додаткові корупціогенні фактори.

— Чи можлива корупція в адвокатурі, аби боротьбою з нею опікувалася антикорупційна вертикаль, зокрема НАЗК?

— Корупція як явище можлива будь-де, де є людський фактор. Адвокатура тут не «імунна». Але з цього не випливає головне, що намагаються підсунути: ніби адвокатура має стати об’єктом опіки антикорупційної вертикалі, а НАЗК — отримати роль наглядача за самоврядним інститутом.

Тому тут треба розрізняти дві площини: кримінальну і дисциплінарну. Якщо хтось дає або одержує неправомірну вигоду, це предмет для правоохоронних органів, прокурора і суду. Там працюють норми кримінального закону і процесу, там є доказування, там є вирок. НАЗК тут не є «арбітром» і не є органом, який підміняє слідство чи суд. А от питання дисциплінарної відповідальності адвоката стоїть перед професією і суспільством.

І саме тут закон принципово ставить межу між адвокатурою і державою. Стаття 5 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» прямо говорить: адвокатура є незалежною від органів державної влади та місцевого самоврядування і їх посадових осіб, а держава має не «керувати» адвокатурою, а створювати належні умови для її діяльності та забезпечувати дотримання гарантій адвокатської діяльності. Тобто базова модель — не підпорядкування і не зовнішній нагляд, а гарантії незалежності. Тому антикорупційна вертикаль не може «опікуватися» адвокатурою як інститутом.

— Які можливі наслідки впровадження «опіки»?

— Такі ініціативи дуже нагадують прагнення повернутися до моделі, яку Україна вже проходила на початку 1990-х. За Законом 1992 року дисциплінарна палата формувалася не лише з адвокатів: до її складу входили також судді і представники органів юстиції та місцевої ради. Тобто держава була вмонтована в дисциплінарну систему адвокатури на рівні конструкції.

Після 2012 року логіка змінилася принципово: КДКА стали органами самоврядування, а всі рішення відтоді ухвалюються всередині професії, без участі міністерств чи інших зовнішніх інституцій.

Я можу зрозуміти, чому це питання загострилося під час війни. У воєнний період адвокатура часто стає «незручною»: вона системно ставить питання про межі державного втручання, про гарантії захисту, про процесуальні стандарти й справедливу процедуру. Незалежний інститут захисту в принципі незручний для будь-якої держави. Бо адвокатура створена не для комфорту влади — вона створена для права людини на захист і для стримування зловживань. І саме здатність держави витримувати цю «незручність», забезпечувати гарантії та поважати незалежність адвокатури — це один із практичних індикаторів того, наскільки держава є демократичною і правовою.

Закон і Бізнес