Вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки розглядаються як позов до речі, а не особи — ВП ВС

Обтяження іпотекою хоч і має на меті забезпечити виконання боржником основного зобов’язання, наприклад повернення кредитних коштів, однак є нерозривним саме з предметом обтяження, а не з особою іпотекодавця.

На це звернула увагу Велика палата Верховного Суду, залишаючи в силі постанову апеляційної інстанції у справі №902/388/18, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитними договорами.

Господарський суд відкрив провадження у справі й залучив інше підприємство як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Згодом відмовив у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції постановою, залишеною без змін касаційним судом, це рішення скасував та позов задовольнив.

Фінансова компанія як правонаступник банку, виявивши, що відповідач під час розгляду справи по суті відчужив іпотечне майно і воно в результаті перейшло у власність підприємства, залученого до участі в цій справі третьою особою, звернулася до суду із заявою про заміну відповідача його правонаступником.

Апеляційний суд задовольнив заяву. Проте підприємство звернулося з касаційною скаргою, стверджуючи, що до нього не перейшли права та обов’язки боржника у виконавчому провадженні, оскільки, зокрема, постанова апеляційного суду була прийнята після реєстрації за ним права власності.

ВП ВС нагадала, що Верховний Суд уже неодноразово звертав увагу на те, що на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов’язок — добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

Підприємство як залучена до участі у справі третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, мало всі передбачені процесуальним законом можливості заявити про своє право на майно, яке є предметом іпотеки, питання про звернення стягнення на яке суд вирішував під час розгляду справи по суті. Скаржник, набувши право власності на предмет іпотеки, щодо якого тривав спір у цій справі, не повідомив суду, що рішення в цій справі впливає на його права та обов’язки, в тому числі, оскаржуючи рішення по суті, не зазначав, що воно є рішенням стосовно належної йому речі.

ВП ВС зауважила, що для такої особи настають наслідки, пов’язані з невчиненням нею відповідних процесуальних дій, у вигляді неможливості суду на стадії розгляду заяви про заміну боржника правонаступником розглянути доводи, що стосуються перегляду судових рішень по суті.

Крім того, у судовій практиці сформувався такий підхід, за якого вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки розглядаються як actio in rem (позов до речі) на противагу actio in personam (позов до особи).

За таких обставин ВП ВС дійшла висновку, що постанова апеляційного госпсуду, залишена без змін постановою касаційного суду, є рішенням про права та обов’язки підприємства. Оскаржуваною ухвалою про заміну боржника суд лише привів статус підприємства у виконавчому провадженні до того, який фактично склався у справі внаслідок прийняття судом рішення по суті.

Тому високі судді погодилися із судом апеляційної інстанції про наявність підстав для висновку про те, що за ст.23 закону «Про іпотеку» разом з обтяженим іпотекою майном до підприємства перейшли права і обов’язки іпотекодавця (у постанові ВП ВС від 3.12.2025 помилково зазначено «іпотекодержателя». — Прим.ред.), тобто відбулася заміна у матеріальних правовідносинах, що є підставою для заміни боржника в процесуальних відносинах.

Закон і Бізнес