Визначення обсягу доказів та порядок їх дослідження — огляд ВС

Безспірним є застосування положень ч.3 ст.349 КПК про те, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

На це звернула увагу об’єднана палата Касаційного кримінального суду, повертаючи справу №202/13244/23 на розгляд палати, інформує «Закон і Бізнес».

Ця справу палата ККС передала на розгляд ОП ККС з огляду на необхідність формування висновку щодо того, чи мав право апеляційний суд, з огляду на положення ст.91, ч.3 ст.349, ч.2 ст.394 КПК, виключати обставину, яка пом’якшує покарання, за умови, що судовий розгляд у суді першої інстанції здійснювався за передбаченою ч.3 ст.349 КПК процедурою і ця обставина, зазначена в обвинувальному акті, ніким з учасників судового провадження не оспорювалася та не могла бути оскаржена в апеляційному порядку й визнана апеляційним судом недоведеною.

ОП ККС зауважила: якщо суд ухвалив рішення про визнання недоцільним досліджувати докази на підтвердження обставин, у тому числі тих, що обтяжують чи пом’якшують покарання, ці обставини вважаються встановленими в судовому засіданні й суд буде це враховувати, ухвалюючи судове рішення. Водночас, сторони позбавляються права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, а апеляційний суд — права встановлювати інші обставини ніж встановлені судом першої інстанції.

Водночас, ОП ККС констатувала, що в цій справі обставини не є подібними до тих, щодо яких висловлені правові позиції, від змісту яких пропонує відступити палата. Адже у них йшлося про суворість призначеного апеляційним судом покарання в результаті неврахування цим судом, зокрема, обставини, що пом’якшує засудженому покарання, — щирого каяття у скоєному.

Крім цієї справи, до тематичного огляду практики ВС щодо визначення обсягу доказів, які підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження (ст.349 КПК), включено низку інших.

У ньому, зокрема, систематизовано рішення ККС, у яких приділено увагу:

порядку визначення обсягу доказів, які підлягають дослідженню під час судового розгляду;

можливості зміни раніше визначеного судом порядку дослідження доказів;

наявності умов, за яких суд має право визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються;

обов’язку суду встановити правильність розуміння обвинуваченим змісту обвинувачення та правових наслідків його розгляду в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК, а також добровільності позицій учасників судового провадження щодо визнання недоцільним дослідження доказів.

Крім того, звернено увагу на правові позиції щодо оскарження судових рішень з питань заперечення обставин, які ніким не оспорювалися і дослідження яких суд визнав недоцільним.

Закон і Бізнес