Прокурори ще рік можуть захищати інтереси держави без чітко визначених меж — рішення КС

Винятковий процесуальний інструмент прокуратури перетворено на універсальний механізм представництва інтересів держави в суді, чим розширено зміст відповідної конституційної функції прокуратури.

На цьому наголосив другий сенат Конституційного Суду, визнаючи неконституційними окремі приписи абз.1 ч.3 ст.23 закону «Про прокуратуру», але відтермінував втрату ними чинності до 1.01.2027, інформує «Закон і Бізнес».

У рішенні КС від 3.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 Суд виходив із того, що внаслідок унесення змін до Конституції законом від 2.06.2016 №1401-VIII відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої п.3 ч.1 ст.131¹ Конституції, порівняно з тією, яка була визначена в п.2 ч.1 ст.121 Конституції до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.

Суд констатував, що словосполучення «у виключних випадках», яке міститься в п.3 ч.1 ст.131¹ Конституції, вказує на його обмежувальний характер. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом», який міститься в п.3 ч.1 ст.131¹ Конституції, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов’язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об’єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

Для того, щоб ці випадки не порушували конституційних меж відповідної функції прокуратури, їх перелік має бути чітким та вичерпним, а критерії/ ознаки їх установлення прокурором та умови й порядок реалізації його повноважень у судовому провадженні мають бути детально внормовані законом.

КС наголосив, що законодавче регулювання має унеможливлювати свавілля прокурора в питаннях представництва інтересів держави в суді, його безпідставне втручання в діяльність інших суб’єктів владних повноважень та законну діяльність учасників правовідносин, а також будь-яку регламентацію таких дій прокурора лише підзаконними актами, зокрема наказами Генерального прокурора. Адже це призведе до порушення конституційного балансу повноважень між органами державної влади та створить ризик необґрунтованого втручання в права і свободи різних суб’єктів, у повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У рішенні зазначається, що участь прокурора в судових провадженнях поза сферою кримінального права не має ставити під сумнів реалізацію конституційного права на судовий захист, гарантованого ст.55 Основного Закону, для суб’єктів, прав та інтересів яких це стосується, а також дотримання основних засад судочинства, що їх визначено, зокрема, пп.1, 3 ч.2 ст.129 Конституції.

Вирішуючи питання про відповідність Конституції абз.1 ч.3 ст.23 закону в частині «прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави», КС виходив із того, що об’єктивно неможливо вичерпно визначити в законі зміст поняття «інтереси держави» без ризику істотного зниження ефективності здійснення відповідної функції прокуратури, з покладеного на прокурора обов’язку доводити підстави для представництва, а також із того, що здійснення представництва прокурором порушених чи загрожених інтересів держави можливе лише після підтвердження судом наявності підстав для цього. З огляду на це Суд дійшов висновку, що абз.1 ч.3 ст.23 закону у відповідному аспекті не суперечить Конституції.

Водночас Суд наголосив, що законодавець має обов’язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора та суду без шкоди для ефективності виконання прокуратурою покладеної на неї функції.

Невизначення в законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв’язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб’єктивним розумінням того, що означає «не здійснює» або «неналежним чином здійснює». Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абз.1 ч.3 ст.23 закону, є такою, що її межі не визначені законом чітко і зрозуміло.

Отже, окремі приписи абз.1 ч.3 ст.23 закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв’язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать стст.6, 8, п.3 ч.1 ст.131¹ Основного Закону.

Нечіткість визначення відповідних випадків представництва прокурором інтересів держави в суді та підстав його звернення до суду не забезпечує юридичної визначеності для інших суб’єктів владних повноважень та заінтересованих учасників суспільних відносин та створює суттєві ризики, реальну загрозу порушення основних засад судочинства, закріплених пп.1, 3 ч.2 ст.129 Конституції, ще на стадії звернення прокурора до суду та істотно ускладнює реалізацію учасниками процесу конституційного права на судовий захист.

З огляду на зазначене, КС дійшов висновку, що окремі приписи абз.1 ч.3 ст.23 закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв’язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать також ст.55, пп.1, 3 ч.2 ст.129 Конституції.

Водночас, Суд визнав такими, що відповідають Конституції, абзаци перший, другий, третій ч.4 ст.23 закону.

Установивши невідповідність Конституції окремих приписів абз.1 ч.3 ст.23 закону, Суд відтермінував утрату ними чинності. Так, у Рішенні встановлено, що вони втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Суд також постановив, що дія рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абз.1 ч.3 ст.23 закону та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Закон і Бізнес