Чи правильно обмежувати батька-одинака у праві на шлюб, обіцяючи інші гарантії
.
Ідея зрівняти гарантії для батьків, які самостійно виховують дітей, заслуговує на підтримку. Разом із тим, законодавчі зміни не повинні обмежувати право батька на шлюб і мають враховувати реальні, в тому числі воєнні, обставини самостійного виховання дитини.
Про це інформує «Закон і Бізнес» з посиланням на НААУ.
Комітет Національної асоціації адвокатів України з питань сімейного права опрацював проект закону № 14066 від 22.09.2025 «Про внесення змін до статті Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та висловив деякі зауваження і пропозиції.
Законопроектом зокрема пропонується внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, розширивши перелік осіб, до яких не може застосовуватися адміністративний арешт та щодо яких суд має враховувати пом’якшуючі обставини. Передбачається доповнення статей 32 і 36 КУпАП положеннями про чоловіків, які не перебувають у шлюбі та самостійно виховують і утримують дитину (дітей) до певного віку у зв’язку зі смертю матері, визнанням її безвісно відсутньою або встановленням судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком. Такі зміни подаються як «дзеркальне» врегулювання стосовно чинних гарантій для жінок.
У НААУ звернули увагу, що запропоновані зміни пов’язують можливість застосування помʼякшуючих підходів до чоловіка з умовою його неперебування у шлюбі. А таке обмеження суперечить конституційним засадам охорони державою сім’ї та не відповідає статті 23 Сімейного кодексу, якою закріплено право кожної особи на шлюб. Народження спільної дитини не зобов’язує батьків укладати шлюб, а у випадку смерті матері дитини, яка перебувала у зареєстрованому шлюбі з її батьком, останній не може бути позбавлений права на повторний шлюб лише через те, що він самостійно виховує та утримує дитину.
Разом із тим адвокати позитивно оцінили частину пропозицій, де як підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини передбачається смерть матері чи визнання її судом безвісно відсутньою, оскільки такі формулювання відображають реальні життєві обставини. Водночас Комітет пропонує розширити перелік підстав, включивши до нього, зокрема, випадки визнання матері недієздатною або позбавлення її батьківських прав, адже в усіх цих ситуаціях батько фактично самостійно опікується дитиною.
Також у Комітеті звернули увагу на позицію, висловлену Верховним Судом у справі № 201/5972/22 (постанова Великої Палати від 11.09.2024), згідно з якою факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може встановлюватися судом як одна з обставин, що входить до предмета доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов’язків з виховання дитини, тоді як інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів на майбутнє. При цьому окрема думка (спільна) суддів містить застереження, що в умовах дії правового режиму воєнного стану факт самостійного виховання дитини може існувати і без спору про право, коли обсяг прав іншого з батьків об’єктивно обмежується чи припиняється, наприклад, у зв’язку з перебуванням на окупованій території, у полоні або фактичним самоусуненням від виконання батьківських обов’язків.
Окремо в НААУ наголосили на необхідності узгодження формулювань змін до статей 32 і 36 КУпАП, а також на важливості використання більш простих і гендерно нейтральних конструкцій замість постійного протиставлення «жінки» і «чоловіка». Бо законодавчі зміни мають фокусуватися на факті самостійного виховання та утримання дитини тим із батьків, хто фактично здійснює цю опіку, а не на статевій належності чи формальному сімейному статусі.