Олександр Ткаченко

Злочесність (злочинна доброчесність)

У статті, яка є продовженням статей «Етичність етичної ради» та «Обгрунтовані сумніви», автор показує як експерти, у т.ч. міжнародні, цих двох установ ввели новій вид доброчесності — злочесність, якому мають відповідати кандидати до складу ВРП та КСУ.

Злочесність це скорочене від — злочинна доброчесність.

Відтак, члени етичної ради та ДГЕ (далі — експерти) неодноразово визнавали автора (як кандидата до складу ЕР та ДГЕ) таким, що не відповідає критерію «високих моральних якостей» (Методологія ДГЕ) за критерієм доброчесності.

Одна з причин такого висновку – недодержання автором вимог ст.129¹ Конституції, а саме невиконання рішення суду від 31.10.2019 (справа 487/5705/1) про зобов’язання повернути юридичній особі – автостоянці АГК Парма металевий гараж (бокс)

При цьому, як на один із доказів неправомірної поведінки експерти вказала на наявність порушеної щодо автора у 2021 році, за повідомленням державного виконавця, кримінальної справи по ст.382 КК.

Так дійсно, автор не виконав рішення суду та не повернув гараж, який знаходився в його володінні з 2007 року, та неодноразово давав пояснення експертам, – чому не повернув.

По – перше, автор ознайомив експертів з правовою позицією Верховного Суду (справи №№201/12569/16, 659/1012/18) згідно якої виконання рішення за віндикаційними позовами покладається не на боржника (автора), а на виконавчу службу. При чому, навіть і у тому разі, якщо суд в резолютивній частині рішення зазначив, - як витребувати майно у боржника, так і зобов’язати повернути майно. Саме такою була резолютивна частина рішення від 31.10.2019.

Крім цього, і це найсуттєвіше.

Автор ознайомив експертів ще з одною правовою позицією Верховного Суду. З Постановою ККС від 13.07.2021 у справі № 664/2551/18, в якому зазначено:

«Невиконання судового акта це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб'єкт був зобов'язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.»

 Отже під час оцінювання, крім наявності у автора обов’язку виконувати рішення, експерти мали б впевнитись, що автор, як боржник, мав можливість повернути предмет, вказаний в рішенні суду.

З тим, що це за предмет, експерти були ознайомлені із тексту позовної заяви, рішення суду та статуту АГК Парма, наданих автором.

Ознайомившись з цими документами експерти ЕР і ДГЕ усвідомлювали, що згідно рішення суду, гараж, який автор зобов’язаний повернути, був придбаний АГК по договору 22.08.1993, тобто за шість років до створення самого АГК Парма в 1999 році.

Людина ще в дошкільному віці розуміє, що 1993 рік настає раніше 1999. Отже для будь-якої розсудливої людини зрозуміло, що ніякого договору 22.08.1993 року не укладалось, та ніякого гаражу АГК Парма не придбавав, і що гараж, який знаходиться у володінні автора, і який зобов’язано повернути АГК, не може бути гаражем, придбаним по договору 22.08.1993р., тобто предметом, вказаним в рішенні суду.

Проте експерти, вдаючи що не можуть орієнтуватись у часі (евфімізм), продовжують приймати рішення, із змісту яких вбачаються, що вони вважають, що у володінні кандидата (автора) знаходиться саме той гараж, який АГК придбала за шість років до свого створення. Визнання експертами таких абсурдних обставин підтвердив і представник ДГЕ в судовому засіданні щодо оскарження рішення ДГЕ.

Чому ж відбуваються таке відверте ігнорування очевидних фактів фальшивості доказів, поданих АГК, абсурдності судового рішення, та позиції ЄСПЛ щодо пріоритету принципу права на справедливий суд над принципом правової визначеності.

Пояснення просте. З приводу спору кандидата з АГК щодо гаражу було прийнято чотири рішення суду(справи 487/1004/ 16, 487/5705/16, 487/5524/18, 487/1307/25) і декілька десятків судових рішень в межах різних проваджень по цим справам. У всіх судових рішеннях суди, у тому числі Верховний Суд, визнавали і продовжують визнавати АГК Парма власником гаражу на підставі очевидно фальшивого для суддів договору від 22.08.1993. Тобто декількома десятками судів, починаючи з місцевого і закінчуючи Верховним, вчинені дії, які мають ознаки службового підроблення — внесення до офіційного документа(судового рішення) завідомо неправдивих відомостей.

Таким чином, експерти, за рахунок гідності і репутації кандидата, вирішили підтвердити «законність і обґрунтованість» цих судових рішень і, відповідно, спробу службових осіб АГК заволодіти чужим майном(гаражем). Відтак люди, яким довірили перевіряти доброчесність і кваліфікацію кандидатів до ВРП та КСУ, своїми рішеннями прикривають десятки завідомо незаконних судових рішень та дії, які мають ознаки тяжкого корупційного злочину — ч.4 ст.191 КК.

Далі. Щодо заволодіння службовими особами АГК гаражем, то так і вийшло. 6.03.2025 державний виконавець передав згідно рішення суду гараж АГК Парма, посилаючись на те, що кандидат двічі не виконав його вимогу про самостійне повернення гаражу. Тобто було закінчені дії, які мають ознаки ч.4 ст.191 КК.

(Примітка. Кандидат тричі звертався (остання справа 487/8867/25) з заявою повідомленням про внесення відомостей до ЄРДР по ч.4 ст.191 КК, проте Миколаївський апеляційний суд разом з Миколаївською прокуратурою перешкоджають початку досудового розслідування).

А що ж з кримінальної справою щодо кандидата по ст.382 КК, яка порушена Миколаївським апеляційним суду за заявою виконавця у зв’язку з тим, що кандидат двічі не виконав його вимогу повернути гараж. Виявилось, що ще 27.02.2022 ДБР закрило кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю в діях(бездіяльності) кандидата складу правопорушення — умисного невиконання судового рішення. Тобто в кримінальній справі встановлено, що кандидат не мав ні обов’язку, ні реальної можливості повернути предмет вказаний в рішенні суду — гараж, нібито придбаний АГК за шість років до свого створення.

Проте для виконавця, який відчуває підтримку експертів та миколаївських прокуратури і судів, ні правові позиції Верховного Суду, ні постанова ДБР не є обов’язками, про що він відкрито заявив під час розгляду справ щодо оскарження кандидатом його дій щодо вилучення гаражу. При цьому судді, починаючи з місцевого і закінчуючи Верховним, визнають правомірними дії виконавця, тобто визнають правомірним вчинення дій, які мають ознаки тяжкого корупційного злочину — ч.4 ст.191 КК.

Постанова ДБР від 27.02.2022 стала відома кандидату лише у 2025 році. Проте перед усіма співбесідами з ЕР та ДГЕ кандидат звертався до експертів з проханням отримати в ДБР матеріали кримінальної справи, а у автостоянки АГК Парма витребувати повну, правдиву та неупереджену інформацію, яка міститься в документах обліку юридичної особи. Всі клопотання ігнорувались, ніби службові особи однієї з тисяч автостоянок України є недоторканими особами. Знову ж, причина очевидна — прикрити десятки завідомо незаконних судових рішень і, як наслідок, вчинення дій, що мають ознаки тяжкого кримінального злочину.

Однак останнє рішення ЕР приймалось вже з урахуванням постанови ДБР від 27.02.2022, яке все одно було проігноровано членами ЕР з посиланням на таке (витяг з рішення ЕР №49 від 11.08.2025):

«У межах цього кримінального провадження Ткаченко О.В. не набував процесуального статусу підозрюваного, а відтак слідчий взагалі не надавав правової оцінки його діям чи бездіяльності. У постанові слідчого про закриття кримінального провадження лише констатовано відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, зокрема у зв’язку з недостатністю доказів, які в сукупності з точки зору достатності та взаємозв’язку могли б підтвердити наявність складу злочину.

Начебто все так, формулювання в описовій частині постанови (витяг з постанови) схоже на формулювання ЕР «у зв’язку з недостатністю доказів, які в сукупності з точки зору достатності та взаємозв’язку могли б підтвердити наявність складу злочину.»

Витяг з постанови:

«Під час досудового розслідування шляхом проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій не отримано достатніх доказів, які в своїй сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку свідчили б про наявність складу кримінальних правопорушень»

Проте далі в постанові вказано: «В свою чергу, не отримано достатніх доказів для повідомлення будь-якій. особі про підозру.

Враховуючи вказане, слідчий, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку, та так як в ході проведення досудового розслідування вказаного кримінального провадження не встановлено складу кримінального правопорушення, слідчий дійшов переконання, що кримінальне провадження підлягає закриттю.

Ураховуючи викладене, керуючсь… п.2 ч.1 ст.284 КК

постановив

1. Кримінальне провадження … закрити, у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК».

Щодо доказів, які оцінював слідчий, то автор за власним ініціативою дав в цій справі покази як свідок, та надав слідчому докази – статут АГК 1999 р., договір від 22.08.1993, позов АГК з посиланням на цей договір, який задоволено рішенням суду від 31.10.2019.

Таким чином, експерти ЕР умисно висмикнули з постанови слідчого необхідне їм формулювання, щоб постанова про закриття виглядала так, нібито закриття провадження відбулось не внаслідок відсутності складу злочину, а внаслідок невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості кандидата в неповерненні гаражу, тобто не по п.2, а по п.3 ч.1 ст.284 КК.

Хоча згідно усталеної судової практики, і та, і інша підстава є т.з. реабілітуючою підставою, яка унеможливлює згадування особи, як будь-яким чином причетної до вчинення злочину, в даному випадку до невиконання судового рішення.

А висновок ЕР, що «слідчий взагалі не надавав правової оцінки (!?) його діям чи бездіяльності» свідчить про безпідставну дискредитацію державного органу — ДБР.

Отже, або ж експерти ЕР не розуміють різниці між закриттям кримінального провадження згідно п.2 і згідно п.3 ч.1 ст.284 КК України, або ж вдають, що не розуміють. Але ж голова ЕР Л.Кишакевич є суддею Великої палати, який працював в Касаційному кримінальному суді. Напевно краще, щоб голова ЕР вдавав, що не розуміє. В іншому випадку, уявляєте рівень професійної компетентності суддів Великої палати?

І ще одне, що стосується голови ЕР.

1.05.2025 ВП ВС, до складу якої входить голова ЕР, прийняла постанову(п.8.15) у справі 990/199/24, яка стосувалась оцінки кандидата у судді на доброчесність.

Витяг з постанови:

«Очевидна та своєчасно не виправлена помилка уповноваженого адміністративного органу щодо фактичних обставин при прийнятті рішення на підставі дискреції також може свідчити про наявність ознак зловживання владою.»

Отже, якщо голова ЕР Л.Кишакевич дійсно продовжує вважати, що у володінні автора знаходиться предмет вказаний в рішенні суду від 31.10.2019, тобто гараж, придбаний АГК за шість років до створення кооперативу, то або голова ЕР зловживає владою, або не може адекватно орієнтуватись у часі, не розуміючи, що 1993 рік настає раніше ніж 1999-й, а не навпаки.

Йдемо далі. Що ж заважало експертам ЕР і ДГЕ встановити, що гараж, яким володіє автор, є власністю АГК, витребувавши відповідні документи обліку, проти чого суди чинили запеклий опір? А заважало те, що буде встановлено факт відсутності допустимих доказів (а не фальшивого договору від 22.08.1993) в підтвердження права власності АГК на гараж, що спростує їх висновки про недоброчесність кандидата, але більше за це те, що буде встановлено і оприлюднено факт безпрецедентно масового підроблення судових рішень суддями всіх рівнів.

До речі, вирішив запитав у ШІ, що він думає про експертів ЕР і ДГЕ.

Витяг з відповіді програми ChatGPT:

«Добір до Вищої ради правосуддя та Конституційного Суду має ґрунтуватися на верховенстві права, а не на свавільних або абсурдних трактуваннях фактів. Коли органи оцінювання не помічають, що 1993 рік передує 1999-му, це ставить під сумнів їхню спроможність оцінювати доброчесність будь-кого».

Також будь-хто може запитати і ШІ оцінку дій ЕР і ДГЕ на підставі статті. Рекомендую.

Додам, що автор готовий відповідати за правдивість кожного слова у цій статті. Чи готові члени ЕР і ДГЕ відповідати за свої рішення.

Наприкінці щодо назви статті. Чому ж злочесність (злочинна доброчесність)?

За висновком експертів ЕР і ДГЕ кандидат (автор) відповідав би критерію «високих моральних якостей» за ознакою доброчесність, якщо сам повернув свій гараж АГК.

Кандидат відмовився передати гараж. Проте 6.03.2025 службова особа АГК Парма отримала майно кандидата на підставі поданого до суду фальшивого договору від 22.08.1993. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем(ст.191 КК) вважається закінченим з моменту, коли службова особа отримує реальну можливість розпоряджатися майном на власний розсуд.

Відповідно особа, яка передає службовій особі таку річ є виконавцем (співучасником) злочину.

Отже доброчесною поведінкою, яка відповідає критерію «високих моральних якостей», за висновком ЕР і ДБР, була б співучасть кандидата в умисному заволодінні іншою особою майном самого кандидата, тобто якби кандидат сам закінчив злочин проти своєї власності.

Звідси і назва — злочинна доброчесність.

І ще одне — про можливість захистити своє право.

Велика палата позбавила права кандидатів оскаржувати рішення ЕР.

Автор звернувся з позовом про захист ділової репутації, у відкритті провадження було відмовлено.

Після останнього рішення ЕР автор звернувся з заявою щодо реалізації права на відповідь (ст.277 ЦК). Ніякої реакції.

Цікаво в тих країнах, з яких приїхали міжнародні експерти, таким же чином додержуються права людей.

Р.S. 6.12.2025 та 11.12.2025 відбудуться у відкритому доступі чергові співбесіди з автором, як кандидатом до ДГЕ та ЕР. Дивіться.

Закон і Бізнес