Чи може бути недобросовісним набувач майна, що продано на торгах — ВС

Учасник прилюдних торгів діє в умовах довіри до законності дій держави в особі виконавчої служби і не може здійснювати ревізію виконавчого провадження, перевіряючи, на забезпечення яких саме рішень включено майно до реалізації.

На цьому наголосила судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, залишаючи без змін попередні рішення у справі №922/82/20, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі заступника керівника прокуратури звернувся із позовом в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури про визнання недійсними торгів, свідоцтва про право власності, скасування рішень та витребування майна.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. Останнім рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позову відмовлено. Зокрема, зазначено, що прокурором і позивачем не доведено порушень підготовки та проведення торгів, які могли б бути підставою для визнання їх результатів недійсними.

Своєю чергою, КГС зазначив, що поширеним є підхід, відповідно до якого добросовісним набувачем є особа, яка в момент набуття майна не знала і не могла знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Натомість недобросовісний набувач на момент відчуження спірного майна достеменно знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Саме об’єктивні характеристики предмета торгів можуть враховуватися при оцінці добросовісності/ недобросовісності набувача у випадку придбання майна на торгах (наприклад, якщо на майні були нанесені стійкі знаки щодо заборони відчуження чи наявності прав третіх осіб, якщо ознака випливає з самого певного місцезнаходження земельної ділянки, як із землями водного фонду тощо). Натомість, юридичні характеристики — приналежність майна тому чи іншому суб’єкту, встановлення заборон на його відчуження тощо — не є такими, які можна було б встановити при зовнішньому його огляді й відповідним чином врахувати. Тим більш, якщо жодної інформації щодо заборони продажу майна не існує; майно реалізується в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Водночас перевірити відсутність заборон та обмежень можуть саме державний виконавець та організатор торгів, а не їх учасник, який до того ж не має відповідних можливостей (зокрема, не має права знайомитися з матеріалами виконавчого провадження тощо).

Особа при купівлі майна має діяти обачно. Однак проста необачність не може виключати добросовісності особи, яка набуває майно через процедури, покликані упевнити її в правомірності відчуження. Торги в порядку виконання судового рішення якраз і належать до числа таких процедур. Наслідки від помилок державних органів не можуть перекладатися на приватних осіб і безумовно свідчити про недобросовісність особи, яка придбала майно на торгах. Інший підхід нівелював би принцип правової визначеності та стабільності цивільного обороту, ставлячи добросовісного учасника обігу в залежність від дій організаторів торгів, які не перебувають під його контролем та покладав би невиправданий тягар на такого учасника.

До подібного висновку дійшов і КЦС у постанові від 25.06.2025 у справі № 638/17112/21. Адже виконання судового рішення відбувається відповідно до закону про виконавче провадження. Відчужувачем є не власник майна (оскільки майно продається не з його волі), а особа, уповноважена державою, виконавець. Саме тому публічна складова відчуження (передання) майна власника має вирішальне значення і свідчить про те, що існують підстави для такого відчуження (передання), та, як наслідок, є підстави для набуття права власності на майно, відчужене чи передане в процесі виконання судового рішення.

З огляду на викладене, а також встановлені у цій справі обставини щодо придбання відповідачем-3 спірного нерухомого майна за процедурою реалізації майна на торгах, КГС констатував, що відсутні підстави вважати, що відповідач-3 і згодом відповідач-4 є недобросовісними набувачами, що підставно встановлено судами попередніх інстанцій у справі, яка переглядається. В іншому разі буде порушено ч. 2 ст. 388 ЦК, а також європейські стандарти «правомірності втручання у право власності», що недопустимо.

Судова палата також зазначає і те, що при вирішенні цього спору судами попередніх інстанцій було взято до уваги, що судовими рішеннями у справах №№820/779/17, 922/3711/17 легітимізується правове становище відповідачів щодо предмета спору (див., зокрема, принцип «res judicata» — остаточне рішення повноважного суду, яке вступило в силу, є обов’язковим для сторін спору і не може бути поставлене під сумнів).

При цьому судова палата зазначає, що обставини, на які покликається прокурор у касаційній скарзі, стосуються передусім законності та правомірності дій особи, на яку держава поклала обов’язок виконання судового рішення, а доводи про необхідність їх з’ясування покупцем перш ніж взяти участь у торгах фактично покладають на покупця додатковий обов’язок ревізування дій державних органів в межах виконавчого провадження, що взагалі не відноситься до його компетенцій та можливостей.

Крім того, сам по собі факт визнання торгів такими, що проведені з порушенням, не може автоматично характеризувати набувача майна як недобросовісного. 

Закон і Бізнес