Як закон захищає від дискримінації за віком
.
Дискримінація за віком або ейджизм є однією з поширених форм порушення прав людини у сфері праці. Законодавство гарантує рівність прав і свобод кожному незалежно від віку, будь-які необґрунтовані обмеження трудових прав за цією ознакою є неприпустимими.
Про це інформує «Закон і Бізнес» з посиланням на Мін’юст.
Правове визначення та прояви вікової дискримінації
Відповідно до закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінацією є ситуація, за якої особа зазнає обмеження у реалізації своїх прав за певною ознакою, у тому числі віком, без наявності законної та об’єктивно обґрунтованої мети. У сфері праці цей принцип конкретизує стаття 2-1 Кодексу законів про працю України: будь-яка дискримінація при прийнятті на роботу, зміні умов праці або звільненні є прямо забороненою.
Проявами ейджизму можуть бути: відмова у прийнятті на роботу через «занадто молодий» або «занадто старший» вік; встановлення вікових вимог у вакансіях; необґрунтовані рішення про переведення чи звільнення за критерієм віку; відмова у підвищенні або професійному розвитку. Закон «Про рекламу» також прямо забороняє вказувати вікові обмеження у вакансіях, а за порушення передбачає штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати.
Водночас українське законодавство гарантує рівне право на працю для громадян похилого віку, зокрема забороняє звільнення лише через досягнення пенсійного віку або зміну істотних умов праці без згоди особи відповідно до статті 11 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».
Як реагувати на дискримінацію та захищати свої права
Особа, яка стикається з віковою дискримінацією, має право вимагати від роботодавця пояснення причин відмови в прийомі на роботу чи інших рішень, що стосуються трудових прав. Якщо є підозра, що мотивом стало саме питання віку, важливо зафіксувати відповідні обставини — зокрема вести письмове листування або інші способи документування, які можуть бути використані як доказ.
Окрім адміністративних механізмів, дискримінацію можна оскаржувати у суді. Закон передбачає право вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ще один спосіб боротьби з дискримінацією — звернення до уповноваженого Верховної Ради з прав людини або до регіональних омбудсменів. Подаючи звернення, необхідно вказати свої дані, причину скарги та докази, що доводять порушення ваших прав.
Відповідальність за дискримінацію
Українське законодавство передбачає цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення антидискримінаційного законодавства. Винні особи можуть бути притягнуті до штрафу, громадських робіт або адміністративного арешту. Так, адміністративне стягнення може становити від 1700 до 3400 гривень, а у разі повторного порушення — до 5100 гривень.
Санкція статті 173-6 КУпАП також передбачає громадські роботи на строк від 20 до 40 годин, або виправні роботи на строк до 1 місяця з відрахуванням 20 процентів заробітку. Якщо дискримінаційні дії супроводжуються насильством, погрозами або завдали тяжких наслідків, можливе застосування кримінальної відповідальності.
Постраждала особа має право вимагати відшкодування матеріальної шкоди та компенсації моральної шкоди, завданої протиправними діями. Важливо, що моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від матеріальних збитків і не залежить від їх розміру.