Зазіхання на власність
Необґрунтовані активи — нісенітниця, причому небезпечна
Семен Ханін, адвокат, керуючий партнер юридичної компанії «АМБЕР», к.е.н., заслужений юрист України
Коли держава, порушуючи здоровий глузд, зазіхає на власність громадянина задля досягнення ефемерних цілей, — це не боротьба з корупцією, а тоталітаризм. Боротьба з корупцією — це усунення надмірних повноважень у чиновників. Саме такий підхід є справді дієвим. Але ближче до права.
Відповідно до ч.2 ст.290 ЦПК, позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається щодо активів, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у 750 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним законом, але не перевищує межу, встановлену ст.3685 Кримінального кодексу.
Відповідно до ч.4 ст.290 ЦПК, позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред’явлений до особи, яка, будучи уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені в ч.2 цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи…
Питання, які виникають безпосередньо з цих норм:
1. Фактично мова йде про несплату податків — і не про що інше.
Як інакше розуміти «різницю між їх вартістю і законними доходами особи»?
Усі питання, пов’язані зі сплатою податків, чітко врегульовані Податковим кодексом, де, між іншим, визначено, що, крім платника податків, лише митна та податкова служби можуть визначати податкові зобов’язання. А не прокурор САП — за допомогою «логарифмічної лінійки».
Також ПК та ст.212 КК визначають відповідальність за несплату податків, зокрема ч.4 ст.212 КК!
Інститут необґрунтованих активів — це правова конструкція, яка розмиває межі між кримінальним і податковим правом, позбавляючи людину базових гарантій правової визначеності.
2. Якщо в родині або серед близьких друзів з’являється особа, уповноважена на виконання функцій держави, — до активів кожного з цієї родини може бути подано позов про визнання їх необґрунтованими.
І що особливо важливо — такий позов може бути подано щодо активів, набутих ще до набуття особою статусу «уповноваженої».
Це породжує низку запитань.
Чи може будь-яка особа до отримання цього статусу (або члени її родини) отримати від держави довідку про обґрунтованість активів?
Ні, адже діє презумпція правомірності набуття права власності, закріплена в Цивільному кодексі.
Але будь-який зв’язок з особою, уповноваженою на виконання функцій держави, — і ти вже повинен доводити правомірність набуття активів. Що сталося з презумпцією та ст.62 Конституції?
Фактично доля активів людини залежить від того, що хтось із її родичів вирішив стати держслужбовцем. Тобто особа набуває статусу без погодження з родиною, але відповідальність поширюється на всіх.
Скажімо, звичайна особа набула необґрунтовані активи. Якщо в неї немає родичів-чиновників — застосовується лише ПК та ст.212 КК. А якщо є — тоді п.12 ч.1 ст.346 ЦК та ст.3685 КК. Як ці норми узгоджуються між собою? Чи звільняє сплата податків за ч.4 ст.212 КК від застосування п.12 ч.1 ст.346 ЦК та ст.3685 КК (наприклад, якщо особа після подання позову сплатила податки)? Чи навпаки — конфіскація активів звільняє від відповідальності за несплату податків?
3. Проблема полягає в неврегульованості механізму набуття активів у державі, де значна частина майна зберігається ще з часів СРСР.
Якщо держава справді піклується про прозорість, існує логічний механізм:
100% громадян подають «нульову декларацію»;
поступово припиняється використання готівкових коштів;
податкові органи отримують автоматичний доступ до всіх реєстрів.
У такій системі навіть декларації не потрібні: усе видно автоматично. І якщо хтось набув майно без сплати податків — податкова це побачить.
Мало відповідальності за ухилення від податків? Встановіть суворіші санкції — але для всіх, а не для «обраної» категорії громадян.
4. Те, що подібні механізми начебто існують в інших державах, або що ЄСПЛ колись висловлювався на цю тему, — мене зовсім не втішає.
Такі порівняння часто не є релевантними. Важливе не формальне посилання, а фактичне правозастосування.
Сьогодні в Україні замість ретельного аналізу податкової, замість акту перевірки й податкового повідомлення-рішення (яке можна оскаржити в адміністративному суді), з’являються спочатку «внутрішні переконання» прокурора САП, а потім — аналогічні «переконання» суду, за якими доля людини вирішується «як Бог на душу покладе».
Хочу нагадати рішення КСУ від 26.02.2019 № 1-р/2019 «Відсутність підтвердження доказами законності підстав набуття особою у власність активів у значному розмірі ще не означає, що їх набуття є суспільно небезпечним діянням…».