Примусове лікування, заборона катування та позбавлення власності — огляд практики ЄСПЛ
Сам факт застосування психіатричного лікування з використанням нейролептиків проти волі особи протягом майже двох років і без доведеної медичної необхідності, могли викликати в заявника відчуття страху, страждання й неповноцінності.
На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у рішенні від 5.06.2025 у справі «Spivak v. Ukraine (№21180/15)», інформує «Закон і Бізнес».
Скарга стосувалася примусового психіатричного лікування заявника та незаконного продовження його госпіталізації всупереч рішенню суду про припинення лікування.
ЄСПЛ зазначив, що національні суди самі встановили незаконність утримання особи після 24.10.2014, отже було порушено §1 ст.5 конвенції.
Суд також визнав, що перегляд питання щодо продовження застосування примусових заходів медичного характеру без участі заявника не відповідав вимогам справедливості: заявник не міг бути присутнім на слуханнях і не мав права самостійно ініціювати перегляд свого утримання, суди поверхово розглядали відповідні справи, покладаючись лише на лікарські висновки, а омбудсман підтвердив існування системної проблеми в країні. Тому було порушено й § 4 ст.5 конвенції.
ЄСПЛ також вказав, що майже дворічне примусове лікування без доведеної потреби, відсутність гарантій проти свавілля та вплив препаратів на когнітивні функції становили нелюдське й таке, що принижує гідність, поводження всупереч ст.3 конвенції. Порушення цього положення становили й умови утримання (переповнені палати, обмежений доступ до санітарних умов і прогулянок). Водночас держава не створила належної правової бази й ефективних засобів захисту на порушення ст.13 конвенції.
Ця справа увійшла до огляду практики ЄСПЛ за рішеннями, ухваленими впродовж червня 2025 року, який підготував Верховний Суд.
Серед іншого, ЄСПЛ визнав порушення §1 та пп.«b—d» §3 ст.6 конвенції (право на справедливий суд) у справі «Alakhverdyan v. Ukraine». У ній йшлося про перегляд за виключними обставинами справи заявника, засудженого до довічного ув’язнення. Й ЄСПЛ зауважив, що тлумачення Верховного Суду висновків Суду 2019 року «не зовсім відповідало реальним висновкам та, можливо, було однією з причин того, що засудження заявника не було скасовано повністю, і справу не було направлено на новий розгляд».
Крім того, ЄСПЛ визнав порушення державою конвенційних гарантій ще у 5 справах проти України, у 3 з яких — ст.3 конвенції (заборона катування):
«Benyukh v. Ukraine» (№ 39150/20): затримка тривалістю 19 місяців у забезпеченні заявника зубними протезами, попри наявність у законодавстві положення щодо гарантованого безоплатного забезпечення такими протезами ув’язнених, що потребували їх, але не мали можливості оплатити лікування; відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту щодо неналежного стоматологічного лікування під час перебування в ув’язненні;
«Galytskyy v. Ukraine» (№ 9151/17): жорстоке поводження з боку працівників Криворізького слідчого ізолятора та відсутність ефективного розслідування відповідних скарг заявника на національному рівні;
«Kyyko v. Ukraine» (№ 26371/16): жорстоке поводження з боку правоохоронних органів та відсутність ефективного розслідування цього факту; прослуховування телефонних розмов без попереднього судового дозволу та використання отриманих записів як докази проти заявника — додатково порушення стст. 8 та 13 конвенції.
У справі «Lyubovetskyy v. Ukraine» (№ 42171/17) встановлено порушення ст.5Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність) через незаконне ув’язнення заявника внаслідок застосування менш сприятливого закону та відмова національних судів присудити йому за це компенсацію.
А у справі «Markettrans, PP v. Ukraine» (№ 16989/15) компанія, всупереч ст.1 Першого протоколу до конвенції (захист власності) була позбавлена права власності на майно, яке вона придбала у профспілкової організації, за результатами розгляду поданого прокурором позову з вимогою повернути це майно у державну власність.