Аби не пропустити новини судової практики, підпишіться на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Наступна зміна рішення позивачки або ставлення до його наслідків після укладення правочину не свідчать про наявність помилки щодо правової природи такого правочину станом на момент його укладення.
На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, залишаючи без змін попередні рішення у справі №148/2386/16-ц, інформує «Закон і Бізнес».
У цій справі особа звернулася із позовом про визнання договору дарування квартири недійсним. Стверджувала, що її донька обманним шляхом змусила її підписати договір дарування, а вона, з огляду на похилий вік та безпорадний стан (старече слабоумство), не розуміла, який насправді документ підписала.
Заочним рішенням місцевого суду, яке залишене без змін апеляційною інстанцією, позов задоволено. Проте Верховний Суд ці рішення скасував та повернув справу на новий розгляд.
Під час нового розгляду суди попередніх інстанцій у позові відмовили. Зокрема, констатувавши, що суду не надано доказів на підтвердження того, що правочин, вчинений внаслідок обману, помилки щодо природи правочину. Також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування під час укладення договору дарування обману та помилки, а саме неправильного сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення позивачки.
Своєю чергою, КЦС зазначив, що уявлення про справжню волю може існувати тільки в особи, яка помилялася, а зовнішньому сприйняттю це може бути взагалі недоступно. Тому тільки сторона правочину, яка його вчинила під впливом обману і може ставити під сумнів неправильне формування волі за наявності обману та оспорювати на цій підставі вчинений нею правочин.
У постанові ВСУ від 29.04.2014 у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб’єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».
Крім того, Верховний Суд неодноразово зауважував, що лише з’ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров’я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі, без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору, не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору недійсним (постанови від 23.05.2024 у справі №501/3591/21, від 21.02.2025 у справі №363/112/23).
Також КЦС наголосив, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність (постанови ВС 9.09.2024 у справі №711/4773/23, від 9.04.2025 у справі №331/5576/21).