Діти найбільш сприйнятливі до лоскоту, особливо якщо легенько проводити по їхніх ступнях.
Чому ми сміємося, коли нас лоскочуть інші, але не можемо залоскотати до сміху самі себе? Вивчення цього феномена може пролити світло на розвиток соціальної поведінки.
Вчені в Нідерландах намагаються розгадати загадку лоскоту. Для цього в країні відкрили першу в світі лабораторію, присвячену його вивченню, пише «Закон і Бізнес».
Лоскіт видається простою реакцією, але насправді це складний процес, пов’язаний із роботою мозку, емоціями та соціальною взаємодією. Дослідники припускають, що мозок заздалегідь передбачає власні дотики і пригнічує реакцію них. А ось несподіваний лоскіт активує інші механізми, які ще належить вивчити.
В експерименті учасникам лоскочуть ступні механічними стрижнями, а вчені фіксують активність мозку, частоту дихання, пульс та сміх. Це допоможе зрозуміти, як працює нервова система в такі моменти.
Лоскіт також відіграє важливу роль у спілкуванні — він зміцнює зв’язок між батьками та дітьми, а також зустрічається у тварин, наприклад, у мавп і щурів.