Що таке «інфляція судових рішень» і як їй протидіяти, розповіли судді ВС

Судове рішення повинне захищати право, бути виконуваним, аргументованим і зрозумілим суспільству. Воно не повинне змушувати позивача звертатися до суду повторно чи створювати колізію з уже ухваленими рішеннями.

Таку точку зору висловив суддя Касаційного цивільного суду Дмитро Гудима під час професійної дискусії «Інфляція судових рішень: причини, наслідки, засоби протидії», інформує «Закон і Бізнес».

Він зауважив, що вжив термін «інфляція судових рішень» в окремій думці від 20.06.2024 у справі №216/5657/22, де зазначив, що «судова система не призначена для того, щоби «продукувати» судові рішення, які неможливо виконати, якщо за змістом такі рішення підлягають примусовому виконанню. У випадку продовження такого «продукування» ми матимемо (і вже маємо) так звану інфляцію судових рішень».

Проте, за його оцінкою, деякі судові рішення залишаються невиконуваними, оскільки вони не спрямовані на відновлення права в конкретному судовому процесі. Натомість учасник справи отримує певну умовну преюдицію, що, на його думку, може допомогти захистити право в іншому провадженні.

Зрештою, виконуваність судових рішень значно залежить від їх резолютивної частини. Скажімо, за вимогою про демонтаж самочинного будівництва на виконання рішення суду може впливати те, чи суд вирішив демонтувати об’єкт коштом відповідача, чи зобов’язати його зробити це за власний кошт (див., наприклад, постанови КЦС від 14.02.2024 у справі №523/8263/20, п.66, від 27.11.2024 у справі №463/5124/21, п.47).

Крім того, як зазначив Д.Гудима, якщо для захисту одного права треба «породити» 10 судових процесів, тобто якщо один спір вирішується у значній кількості справ, то соціальна цінність відповідних судових рішень знижується, а їхня економічна цінність (як вартість затрат на судові процеси) зростає.

Його колега Василь Крат, зауважив, що, по-перше, судові рішення повинні бути розумно передбачуваними. Це одне з основних завдань, яке дозволяє зробити вирішення спору прогнозованим (постанова об’єднаної палати КЦС від 4.11.2024 у справі №405/4689/19).

По-друге, не повинно бути колізії судових рішень. Так, за словами судді, учасники обороту часто намагаються використовувати приватноправовий інструментарій, щоб нівелювати судове рішення, яким уже було вирішено їхній спір. Наприклад, КЦС звертав увагу на те, що для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання правомірних приватноправових конструкцій (зокрема, конструкції оспорюваного правочину) з метою створення передумов для позбавлення права власності добросовісного набувача, у разі коли існує судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову про витребування майна в добросовісного набувача. Правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (постанова КЦС від 1.03.2023 у справі №442/3663/20).

Суддя вказав, що запобіжником «інфляції судового рішення» є, зокрема, принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще з часів римського права та існував у зв’язку із іншим правилом — tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище порівняно з тим, якого досягнула в попередній інстанції (постанова КЦС від 20.06.2024 у справі №216/5657/22).

Суддя Касаційного господарського суду Олена Кібенко зазначила: якщо рішення не розв’язує конфлікту між сторонами або позивач після його ухвалення змушений знову звертатися до суду, таке рішення є знеціненим. Касаційному суду доводиться скасовувати таке рішення і передавати справу на новий розгляд, хоча й, можливо, вона вже розглядалася судами попередніх інстанцій протягом тривалого часу. Інколи буває, що сторони з часом втрачають інтерес до справи, не з’являються в судові засідання, бо спір вже не актуальний. Але касаційна інстанція повинна розглянути справу і сформулювати правильні правові позиції.

Щодо кількості рішень, які ухвалюють суди України, Д.Гудима висловив переконання, що цей показник є одним з індикаторів рівня неспроможності учасників суспільного життя вирішувати їхні конфлікти поза судом, зокрема відповідно до норм моралі й інших неюридичних правил співжиття.

А В.Крат поставив риторичне запитання, чи не захопилися ми занадто ефективністю способів захисту. Зокрема, звернув увагу на відсутність законодавчого обов’язку для учасника цивільного обороту пред’явити позов про оспорювання правочину разом із застосуванням наслідків виконання недійсного правочину. Адже на рівні приватноправових норм не міститься обов’язку поєднувати позов про оспорювання правочину з іншою позовною вимогою. Тлумачення абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК свідчить, що суду надається можливість самостійно застосувати правові наслідки недійсності лише нікчемного правочину. Не виключається, що і реституція, як правовий наслідок виконання оспореного правочину, може відбуватися добровільно. В.Крат вважає, що позивач повинен мати право обирати спосіб захисту на власний розсуд.

Закон і Бізнес