Чи може ДП ВРП оцінювати зміст та мотиви судового рішення — ВП ВС

Вища рада правосуддя під час здійснення дисциплінарної функції не може на себе перебирати повноваження суду, інакше це є втручанням в суть судового рішення, що є неприпустимим.

На це звернула увагу Велика палата ВС у справі №990SCGC/17/24, скасовуючи рішення ВРП щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді попередження, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі суддя оскаржував рішення ВРП від 25.06.2024 №1949/0/15-24, яке ухвалено за результатами розгляду його скарги на рішення другої дисциплінарної палати ВРП «Про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва Особи 1 до дисциплінарної відповідальності» від 27.03.2024 №913/2дп/15-24.

Серед іншого, суддя звертав увагу, що друга ДП ВРП ухвалювала рішення на підставі матеріалів та проєктів рішень, підготовлених Романом Маселком, щодо неупередженості якого існували обґрунтовані сумніви. До речі, доповідач пропонував застосувати до судді стягнення у виді догани, але цю пропозицію жоден член палати не підтримав, обмежившись попередженням.

Крім того, на думку судді, ВРП помилково зазначила, що склад дисциплінарного проступку за п.4 ч.1 ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII є формальним та не передбачає настання істотних негативних наслідків як обов’язкової кваліфікаційної умови, оскільки підставою для дисциплінарної відповідальності судді за зазначеним приписом є не будь-які порушення закону, а винятково ті, що призвели до істотних негативних наслідків.

У рішенні ВРП зазначалося, що в ухвалах слідчого судді про проведення обшуку не було жодних пояснень, як автомобілі пов’язанні з подією злочинів, а також аргументів, з якою метою необхідно вилучати ці автомобілі, чому є підстави вважати, що у них можуть знаходиться речі, які можуть бути доказами у кримінальному провадженні, або вони самі можуть бути речовими доказами.

ДДП ВРП кваліфікувала такі дії судді за п.4 ч.1 ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів» як порушення прав людини і основоположних свобод, зважаючи на вирішення ним питання про «надання дозволу на проведення обшуку в автомобілях з метою їх вилучення».

Проте ВП ВС не погодилась з такими висновками дисциплінарного органу.

Вона зазначила, що порушення прав людини і основоположних свобод мають полягати не в самому по собі неправильному застосуванні суддею приписів закону, якими гарантовані ті чи інші права людини (навіть якщо ця помилка мала місце), а в настанні внаслідок цього конкретних фактів чи обставин, які полягають у заподіянні носію права чи іншим особам шкоди (втрата, знищення чи пошкодження майна, інші матеріальні збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації, позбавлення чи обмеження у можливостях здійснювати професійну діяльність, шкода життю, здоров’ю, майну, честі, гідності, репутації тощо). Порушення вимог закону, навіть якщо воно допущене, може бути лише причиною таких фактів і обставин, якщо вони настали, а не становити наслідок саме по собі.

Водночас ВП зауважила, що слідчий суддя задовольнив клопотання про обшук з огляду на те, що обставини, викладені в клопотанні, знайшли своє підтвердження в наданих матеріалах, відшукання речей матиме доказове значення для розслідування кримінального провадження, а також є обґрунтовані підстави вважати, що відшукувані речі знаходяться у приміщенні, яке вказано у клопотанні.

При цьому високі судді наголосили, що необхідно врахувати особливість стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду. Адже правилами КПК не передбачено обов’язку слідчого судді перелічувати всі обставини кримінального провадження і викладати в ухвалі про надання дозволу на обшук усі відомі і встановлені відомості.

Вмотивованість ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи повинна бути в межах, які не розкривають таємницю досудового розслідування, зокрема в ній повинні бути наведені аргументи, що переконали суддю задовольнити чи відхилити таке клопотання.

Було нагадано, що під час вирішення питання про санкціонування обшуку житла стандарт доказування «достатня підстава» є значно нижчим порівняно з такими стандартами, як «поза розумним сумнівом» (що застосовується під час розгляду кримінального провадження по суті) і «обґрунтована підозра» (за яким доводиться наявність підстав піддавати конкретну особу заходам забезпечення кримінального провадження). Зокрема, для надання відповідного судового дозволу закон не вимагає існування обґрунтованої підозри власника чи іншого володільця житла у вчиненні кримінального правопорушення.

Зважаючи на це ВП ВС дійшла висновку, що під час постановлення ухвал про обшук слідчий суддя виконав вимоги ст.235 КПК, а зміст і порядок постановлення ухвал не свідчать про допущення ним порушень норм кримінального процесуального права.

Окремо зауважено, що ВРП, констатуючи надміру швидкий час проведення судового засідання з розгляду клопотання, не врахувала статистичні данні роботи судді, зокрема той факт, що за один день ним постановлено 91 процесуальну ухвалу в порядку досудового розслідування, що унаочнює надмірне навантаження.

Закон і Бізнес