Чи порушує права судді незавершення кваліфоцінювання— ВП ВС
Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Незавершення процедури оцінювання судді на відповідність займаній посаді саме по собі не створює непереборних перешкод для його суддівської кар’єри.
З такою позицією Касаційного адміністративного суду погодилася Велика палата Верховного Суду у справі №990/229/24, інформує «Закон і Бізнес».
У цій справі позивач визнати протиправною бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів щодо невиконання вимог п.3 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» від 9.12.2023 №3511-ІХ у частині завершення до 30 червня 2024 року процедури проведення оцінювання на відповідність займаній посаді його як судді Окружного адміністративного суду м.Києва.
Вважав, що на підставі ч.3 ст.82 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII (у редакції станом на 15.12.2022) він набув право бути переведеним до іншого суду того ж рівня без конкурсу. Попри це, ВККС з невідомих причин не вчинила характерних дій для переведення його до новоутвореного суду.
КАС відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що строк, встановлений п.3 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №3511-IX, має виключно процедурний характер і не є присічним за своєю правовою природою. Сплив цього строку не призводить до втрати повноважень ВККС щодо завершення процедури кваліфоцінювання на відповідність займаній посаді. Відповідно, правомірність дій та рішень комісії, здійснених у межах процедури оцінювання після спливу зазначеного строку, не може бути поставлена під сумнів виключно на підставі його спливу.
ВП ВС зауважила: те, що ВККС вчасно не завершила процедуру кваліфоцінювання стосовно судді, не означає, що він перестав бути суддею певного суду чи залишився позбавленим можливості на певні зміни в його суддівській кар’єрі, зокрема бути переведеним з ліквідованого суду до іншого суду того самого або нижчого рівня в порядку, визначеному законом.
Крім того, ВП ВС послалася на практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» зазначив, що ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних собод можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
«Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.
Разом із тим, ВП ВС констатувала, що позивач не доводить, яким способом окреслена ним протиправна бездіяльність ВККС безпосередньо порушує чи зачіпає саме його право, інтерес чи свободу на певне благо, зокрема бути суддею, чи на суддівську кар’єру загалом.