Створюючи підстави
У кримінальних переслідуваннях українські правоохоронці прикриваються авторитетом Європолу?
.
Коли від правоохоронців вимагають «конкретний результат» в розслідуванні кримінальної справи, усі сили і засоби оперативних і слідчих підрозділів кидаються на відшукування необхідних доказів вини і підстав для застосування до фігурантів максимально можливих заходів впливу. А якщо їх немає, доводиться створювати. Особливо в політично-мотивованих справах.
Ризикові винятки
Тримання під вартою є найбільш бажаним запобіжним заходом для сторони обвинувачення. Бо підозрюваний точно не запізниться на слідчу дію. І якщо він ще і не зламаний психологічно, то організувати це заради потрібних свідчень набагато простіше. А, крім усього іншого, у суспільстві вже сформована думка щодо винуватості особи, яка знаходиться у місцях несвободи. Презумпція невинуватості — це звісно гарно, але загадайте стиль гучних заголовків новин гучні затримання та арешти осіб, які вчинили злочини.
Разом із тим, існує один незручний нюанс: тримання під вартою згідно з Кримінальним процесуальним кодексом, є винятковим запобіжним заходом (ст.183). Його дозволено застосовувати виключно у разі, якщо прокурор доведе суду, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти таким п’яти ризикам (ст.177):
1) переховування від органів досудового розслідування або суду;
2) знищення, переховування або спотворення доказів (речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення);
3) незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється чи обвинувачується.
Саме тому правоохоронцям доводиться якось мотивувати свої клопотання. І якщо одразу це не виходить, можна пізніше поставити у суді питання про зміну запобіжного заходу (ст.331 КПК), зібравши або створивши необхідні докази запобігання ризикам.
Кому вірити?
Показовою у цьому аспекті є одна з гучних справ проти нардепа, якому Спеціалізована антикорупційна прокуратура закидає заподіяння збитків акціонерному товариству на суму в десятки мільйонів гривень.
Коли обвинувачений не з’явився у судове засідання (раніше по відеозвʼязку він повідомляв, що знаходиться на стаціонарному лікуванні в одній із українських лікарень), прокурор подав клопотання про його оголошення у міжнародний розшук, стверджуючи, що обвинувачений насправді перебуває за кордоном!
Як доказ було представлено інформацію, отриману від регіонального представництва Європейського поліцейського управління (Європол) з системи Secure Information Exchange Network (SIENA — офіційний канал обміну інформацією) про факт перетину нардепом кордону між двома європейськими країнами. І за документами прокуратури, подальше місцезнаходження обвинуваченого було невідоме. Сторона захисту стверджувала, що той не виїжджав за межі України. І Державна прикордонна служба була солідарна з обвинуваченим: перетинання ним державного кордону зафіксовано не було.
Однак, суд довірився інформації від поважної європейської інституції та задовольнив клопотання прокурора, оголосивши обвинуваченого в міжнародний розшук. А це вже стовідсоткове підтвердження факту переховування від суду!
Але пізніше, коли представник обвинуваченого надіслав офіційний запит до штаб-квартири Європолу в Гаазі, виявилося, що у них «жодні дані стосовно [особи] не перебувають на опрацюванні». Отже, інформація, яку прокуратура використала у кримінальній справі як доказ, на повірку виявилася недостовірною! Як таке можливо?
Інший аспект використання правоохоронцями інформації з системи SIENA полягає в протиправному розголошенні персональних даних та даних досудового розслідування. Порушується законодавство ЄС, зокрема стст.7 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальний регламент про захист даних та ст.30 Регламенту Європолу, яка забороняє обробку персональних даних автоматизованими або іншими засобами у випадку переслідувань з політичних, релігійних, етнічних, расових мотивів переслідування тощо. Але це предмет для окремого дослідження.
Доступ до авторитету
Європол є органом ЄС. Він був утворений у 1992 році і передбачає співпрацю правоохоронних органів між державами-учасницями ЄС у боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, торгівлею людьми та органами, кіберзлочинністю, відмиванням коштів та тероризмом.
Європейське поліцейське управління координує оперативно-розшукові дії компетентних органів держав-учасниць ЄС та третіх країн задля підвищення ефективності співпраці у боротьбі з міжнародною злочинністю. Також організація є центром експертизи та стратегічних даних про організовану злочинність.
Станом на сьогодні понад 3000 правоохоронних органів з більш ніж 70 міжнародних організацій та країн підключені до безпечного каналу обміну інформацією Європолу, відомого як SIENA. Платформа забезпечує швидкий обмін оперативною та стратегічною інформацією між Європолом, державами-членами ЄС та країнами-партнерами, з якими Європол має угоди про співпрацю або робочі домовленості. Ця можливість доступна 24 години на добу, 7 днів на тиждень.
12 липня 2017 року Верховна Рада ухвалила закон «Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне та стратегічне співробітництво». З цього моменту правоохоронні органи України також отримали доступ для використання системи SIENA.
У 2023 році інтенсивність використання SIENA сягнула історичного максимуму — 1,79 млн повідомлень, що відображає роль SIENA як кращого європейського каналу зв'язку для правоохоронних органів. У травні минулого року SIENA отримала більш чітку регуляцію у формі директиви 2023/977 Європейського парламенту та Ради про обмін інформацією між правоохоронними органами держав-членів (IED).
До речі не дивлячись на всі негаразди, які спіткали нашу країну, за даними ENFAST серед найбільш розшукуваних по каналах Європол злочинців немає українців.
Запобіжник навпаки
Але, як свідчить практика, європейській інституції не вдалося виключити у кращому каналі зв'язку для правоохоронних органів випадки зловживань системою обміну конфіденційними даними. Це насамперед пов’язано з політичними мотивами самих кримінальних переслідувань. А більшість «резонансних» кримінальних проваджень як раз спрямована на створення негативної суспільної думки щодо політичних опонентів з метою здійснення на них політичного тиску.
Тож ми маємо зафіксувати факт зловживання українською стороною довірою і авторитетом Європолу для створення правоохоронними органами штучних підстав ухвалення рішень, що прямо впливають на права та законні інтереси громадян, які має гарантувати суд.
Далеко не кожен суддя (попри усі проведені в Україні реформи, пройдені кваліфікаційні оцінювання і перевірки на доброчесність) зголоситься на відверте порушення норм КПК. Адже завтра або коли для цього буде особлива нагода йому доведеться пояснювати свої дії у Вищий раді правосуддя. Тому іменем авторитетної міжнародної інституції створюється видимість підстав для обмеження прав людини.
У зв’язку із цим особливо прикро, що діяльність Європолу напряму пов’язана і підпорядкована дотриманню європейської конвенції, яка покликана бути запобіжником від свавілля.