Оренда землі, виїзд дитини, встановлення батьківства — огляд КЦС
У разі виконання договору оренди землі протягом тривалого часу обома сторонами кваліфікація такого договору як неукладеного на підставі відсутності проведення його державної реєстрації виключається.
Такий висновок зробив Касаційний цивільний суд, скасовуючи попередні рішення у справі №390/964/21 та ухвалюючи нове — про відмову в задоволенні позову, інформує «Закон і Бізнес».
У цій справі позивач просила витребувати від ФГ земельну ділянку, посилаючись на те, що договір оренди не був зареєстрований, отже чинності не набув і, відповідно, ФГ не набуло прав орендаря за цим договором.
Суди перших двох інстанцій позов задовольнили, зазначивши, що проведення у 2015 році державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди не може підмінити державну реєстрацію самого договору, а тому не може впливати на момент набрання чинності договором, укладеним до 01.01.2013.
Натомість КЦС наголосив, що дії позивача, яка підписала договір, передала ділянку орендареві тривалий час отримувала орендну плату, а згодом пред’явила позов про витребування землі, суперечать її попередній поведінці і є недобросовісними. Такі дії орендодавця підтверджують фактичне визнання нею договору оренди.
Водночас, КЦС констатував, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що фермерське господарство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі і, як наслідок, про наявність підстав для витребування ділянки на користь позивача є помилковими.
Крім цієї справи, до огляду практики КЦС за січень 2024 року включені й інші, де висловлені важливі правові висновки.
Зокрема, у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, зазначено, що факт страхування лізингодавцем ризику викрадення автомобіля (предмета лізингу), який надалі був викрадений у лізингоодержувача, свідчить про відсутність підстав вимагати повернення вартості спірного автомобіля від лізингоодержувача при застосуванні наслідків нікчемності відповідного договору фінансового лізингу.
У спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що в період дії воєнного стану доцільним способом забезпечення позову батька про повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України в порядку Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року є обмеження права виїзду дитини за межі України саме без згоди батька до набрання судовим рішенням законної сили, що залишає можливість, у разі настання загрозливої для життя і здоров’я дитини ситуації, виїзду дитини за межі України в безпечне місце.
У справах окремого провадження акцентовано, що звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до ч.1 ст.130 СК є належним способом вирішення питання щодо батьківства загиблого військовослужбовця, якщо особи, які також мають право на отримання одноразової грошової виплати, не заперечують проти встановлення такого факту і його встановлення не пов’язується з наступним вирішенням спору про право.