Договір про неконкуренцію
Каріна Тупаленко, ЮФ «Юрлайн»
Договір про неконкуренцію (Non-Compete Agreement - NCA) – це вид договору в трудовому праві, що укладається між двома сторонами, як правило, між працівником та роботодавцем, з метою недопущення конкурентних дій працівника відносно роботодавця після звільнення з місця роботи.
Договір передбачає заборону працевлаштовуватися у прямих конкурентів минулого роботодавця або ж самостійно займатись аналогічною підприємницькою діяльністю. Відповідно до договору працівник зобов’язується не використовувати інформацію, отриману на місці роботи за певний проміжок часу.
Міжнародна практика застосування NCA
Більшість європейських країн та в США використання NCA є поширеною практикою. У США федеральне законодавство не визначало роль NCA, залишаючи на розсуд штатам. Рішення штатів, щодо застосування договору розділилися на позитивне та негативне ставлення. На даний момент, Федеральна торгова комісія (FTC) планує заборонити використання NCA. Посилаючись на те, що договір обмежує його суб’єктів, у співпраці з компаніями, які є конкуруючими. Також вагомим аргументом, на шляху до скасування NCA, є обмеження права людини у працевлаштуванні, а саме обмеженні вибору місця, сфери працевлаштування.
Цивільний кодекс Італії прямо передбачає застосування NCA, причому, прямо поділяючи NCA між підприємцями (ст. 2596 ЦК Італії) та NCA з найманими працівниками (ст. 2125 ЦК Італії). Окрім зазначених договорі ЦК Італії регулює NCA щодо агентських договорів (ст. 1751 ЦК Італії).
Проблематика застосування NCA
Ст. 42 та 43 Конституції України прямо передбачає право на вільний вибір праці та здійснення підприємницької діяльності. Тому здійснення NCA, може перешкоджати можливості людини реалізувати свої конституційні права.
Стаття 9 КЗпП України, згідно з якою умови трудових договорів про працю, що погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними;
ч.1 ст.27 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин, який обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.
АЛЕ, думка про те, що NCA обмежує трудові, конституційні та цивільні права людини, як працівника, фахівця, підрядника, є невмотивованою, тому що завдання NCA – захистити від недобросовісної конкуренції та захистити конфіденційну інформацію, яка може бути втрачена через недобросовісного працівника, для подальшого неправомірного використання у власних цілях. Враховуючи те, що суд посилаючись на КЗпП, може розцінити включення умов про неконкуренцію до трудового договору, як обмеження трудових прав працівників та погіршення його становища. Звертаючи на це увагу роботодавці іноді укладають з працівниками окремий цивільний договір, який визначає працівнику винагороду за не працевлаштування у конкурентів.
Тобто, підписання NCA несе відповідні ризики, через які роботодавці змушені знаходити запасний варіант, щоб запобігти проблемі яка може виникнути в майбутньому.
Є декілька варіантів підписання NCA:
- окремий договір, не пов’язаний з цивільно-правовим. Наприклад, при попередньому тестуванні працівника, коли він лише частково залучений до роботи;
- невід’ємна (обов’язкова) частина договору. Застосовується, коли йде мова про довготривале співробітництво;
Які норми законодавства України регулюють підписання NCA?
Невизначеності стосовно використання NCA, стали врегульованими з моменту набрання чинності Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» (Далі - Закон № 1667-IX). Після того як 15.07.2021 року був прийнятий Закон № 1667-IX, законодавство чітко закріпило можливість застосування NCA в IT-бізнесі.
Статтею 27 Закону №1667-IX перелічено такі істотні умови NCA, щодо резидента Дія Сіті:
1) строк зобов’язання, що припиняється не пізніше спливу 12 місяців з дня припинення трудових, цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між фахівцем та резидентом Дія Сіті;
2) територія, на яку поширюється дія зобов’язання;
3) вичерпний перелік видів діяльності, що вважаються конкуруючою діяльністю, та/або осіб, які здійснюють конкуруючу діяльність;
4) матеріальні блага, які фахівець отримує у відплату за зобов’язання утримуватися від вчинення конкурентних дій;
Відповідно, з моменту прийняття Закону № 1667-IX дозволяється укладати NCA з працівникам та гіг-спеціалістами резидента Дія Сіті. Відповідно до такого договору фахівець зобов’язаний утриматися від здійснення будь-яких конкурентних дій стосовно резидента Дія Сіті. Відповідно до частини 1 ст. 27 Закону № 1667-IX, NCA, є відплатним та вчиняється в письмовій формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 1667-IX договір про утримання фахівцем від вчинення конкурентних дій щодо резидента Дія Сіті може передбачати, що такий фахівець протягом строку, визначеного договором, зобов’язаний утримуватися від усіх або частини таких конкурентних дій:
1) підписання трудових договорів (контрактів), гіг-контрактів або інших цивільно-правових чи господарсько-правових договорів з іншими особами, які здійснюють діяльність, аналогічну діяльності такого резидента Дія Сіті (конкуруюча діяльність);
2) здійснення конкуруючої діяльності як фізичної особи - підприємця;
3) володіння прямо чи опосередковано часткою в іншій юридичній особі, яка здійснює конкуруючу діяльність;
4) обіймання посади члена органу управління іншої юридичної особи, яка здійснює конкуруючу діяльність;
5) вчинення інших конкурентних дій, передбачених договором.
Отже, відповідно до наведеної норми права, ми маємо перелік дій, які відносяться до конкурентних.
Судова практика
На сьогоднішній день судова практика не визнає NCA з працівниками, але це не зупиняє роботодавців на шляху до його підписання. Роботодавець бажає створити гарантії, для створення неконкурентного середовища. Але не дивлячись на відсутність законодавчого врегулювання NCA, судова практика доволі часто стикається з цим питанням.
Прикладом судової практики, щодо застосування NCA можна навести постанову Київського апеляційного суду від 17.08.2022 року у справі № 761/15245/18 в якій позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідачів солідарно на свою користь кошти в розмірі 16 971 євро, на підставі договору про неконкуренцію, що була укладена між ними.
Згідно цього договору позивач зобов’язувався: не провадити особисто, не організовувати, не засновувати особисто чи через родичів/знайомих бізнес, котрий полягає в оптових поставках світильників та/або меблів клієнтам з клієнтської бази компанії «Профімпорт» та подібним типам клієнтів на території України; не буде наймати для свого бізнесу або нового місця роботи працівників, котрі працюють у компанії «Профімпорт»; не буде працювати на будь-яку компанію-конкурента компанії «Профімпорт» як у вигляді працівника, так і у вигляді консультанта/радника; не буде розголошувати будь-яку інформацію про стан справ, комерційні умови та будь-яку іншу інформацію щодо компанії «Профімпорт», доступ до якої був отриманий за увесь час роботи в компанії на будь-якій посаді.
Рішенням Шевченківського районного суду в м. Києві від 03.02.2020 р. позов частково задоволено та призначено стягнення з відповідачів на користь позивача грошові кошти, розмір яких визначений за угодою про неконкуренцію.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що суд першої інстанції повинен був застосувати ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України. На його думку суд першої інстанції мав би встановити, що угода про неконкуренцію є нікчемною, так як обмежує право позивача на вільний вибір професії та роду трудової діяльності , а умови угоди є завідомо нездісненними.
Але позиція апеляційного суду була протилежною, посилаючись на те що спірна угода про неконкуренцію не породжує навіть негативного зобов`язання для позивача щодо невчинення ним перелічених в угоді дій, а відтак не може вважатися такою, що обмежує право позивача на працю, а також на будь-який інший вид чи рід занять, з характеру та змісту угоди для позивача не передбачається, що при невиконанні ним зазначених в угоді умов настануть будь-які негативні наслідки, що погіршували би його майновий чи інший стан порівняно з ним, який існував на момент укладення угоди чи під час її дії.
Тому, апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Посилаючись на наведену практику, можна зробити висновок, що позиція суду полягала в визнанні угоди про неконкуренцію чинною. Адже, на думку суду позивач виконав своє зобов’язання, шляхом утримання від певних дій, за що через певний проміжок часу мав отримати кошти, а відповідач в свою чергу зобов’язувався здійснити виплату коштів, в тому разі, якщо такі умови будуть виконані.
Висновок
На даний момент присутня проблематика законодавчого закріплення NCA, а саме відсутність такого поняття в Цивільному кодексі України та в Кодексі законів про працю. Та наявність лише поняття «утримання від будь-яких конкурентних дій» в Законі №1667-IX. Але, не дивлячись на це роботодавці підписують NCA з працівниками. Адже, мають бажання створити гарантії, безпечного для підприємства середовища, шляхом попередження створення конкуренції та прагнення забезпечити довірливі відносини між роботодавцем та працівником.
Отже, через відсутність чіткого правового регулювання NCA в українському законодавстві, як роботодавець, так і працівник несуть ризик підписання такого договору, через можливість не визнання договору в судовому порядку. Тому, NCA повинно мати законодавче закріплення в найближчому майбутньому та продовжувати перспективно розвиватися.