Коли заповіт може бути визнаний вчиненим під впливом помилки — ВС
Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Деформувати волю особи (осіб), що вчиняє (вчиняють) односторонній правочин, зокрема, заповіт, може й інша особа, яка не є стороною правочину.
На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, частково скасовуючи постанову апеляційного суду у справі №520/9340/17, інформує «Закон і Бізнес».
У цій справі донька звернулася із позовом про визнання заповіту батька недійсним, посилаючись на те, що воля батька не була і не могла бути направлена на позбавлення її прав на спадщину,
Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Апеляційний суд скасував це рішення, у позові відмовив, пославшись на те, що жоден зі свідків не підтвердив відсутність волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження належним йому майном на користь відповідача, а також що відповідач шляхом омани вмовила батька підписати у нотаріуса заповіт під виглядом оформлення довіреності на розпорядження майном.
Своєю чергою, КЦС зазначив, що відповідно до ч.1 ст.229 ЦК (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного заповіту), якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Касаційний суд зауважив, що в актах міжнародної приватноправової уніфікації права допускається застосування такої підстави недійсності як обман до інших юридичних актів, які охоплюють й односторонній правочин. Зокрема, у статті ІІ.-7:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що глава «Підстави недійсності» застосовується до договорів і з необхідними змінами — до інших юридичних актів.
КЦС констатував, що аналіз ст.229 ЦК свідчить, що будь-які односторонні правочини, в тому числі й вчинення заповіту, можна оспорювати на підставі ст.229 ЦК. Водночас наголошено що позивач (спадкоємець) має довести, що заповідач вчинив заповіт під впливом помилки, що стосується обставин, які мають істотне значення. Тому не виключається оспорювання такого одностороннього правочину в разі, коли заповідач помилявся щодо його природи.
За недоведеності помилки виключається можливість визнання правочину недійсним на підставі ст.229 ЦК як вчиненого під впливом помилки.
КЦС зауважив, що у цій справі, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним. Водночас, зробив помилковий висновок, що всі інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання заповіту недійсним та фактично їх не переглянув.