Фізособа не може придбавати борги за кредитом — ВП ВС
Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами.
На цьому наголосила Велика палата ВС у постанові від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20, не погодившись із позицією Касаційного цивільного суду, який пропонував відступити від раніше висловлених правових висновків з цього приводу, інформує «Закон і Бізнес».
У цій справі позивачі просили суд, зокрема, визнати недійсними відступлення прав вимоги за іпотечним та кредитним договорами. Як підставу, серед іншого, вказувалося, що двоє із трьох позивачів не були письмово повідомлені про відступлення прав за цим договором і права вимоги за кредитним договором.
Свого часу, ВП ВС у постанові від 31.10.2018 у справі №465/646/11 зазначила, що «відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч.3 ст.512 та ст.1054 ЦК, оскільки для зобов’язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб’єкт, а саме, кредитор — банк або інша фінансова установа». Цей висновок був дещо конкретизований постановою від 16.03.2021 у справі №906/1174/18.
Колегія суддів КЦС вважала, що ВП ВС має відступити від цієї позиції, уточнивши, зокрема, що внаслідок відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, не відбувається будь-якого порушення суб’єктивного цивільного права або інтересу боржника, що є необхідним для застосування конструкції оспорювання правочину.
Проте, ВП ВС не підтримала таку позицію, зазначивши, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ЦК. У постанові від 16.03.2021 у справі №906/1174/18 ВП ВС також висловилась, щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації.
Тож, оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечило положенням ч.3 ст.512 та ст.1054 ЦК, ВП констатувала, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про правомірність такого договору.
Ураховуючи те, що відступлення прав за іпотечним договором могло бути вчинене лише за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов’язанням (кредитним договором), відступлення права за договором іпотеки теж було неправомірним. Отже, підстав для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки не було.
Так само, як і не було достатнього обсягу повноважень (права власності) для подальшого продажу цього предмета іпотеки. Й кінцевий набувач, проявивши обачність, мав можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про зазначене.
Відтак, позовна вимога щодо витребування цього майна з володіння кінцевого набувача на користь усіх співвласників квартири є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також у ВП ВС зазначили, що для витребування майна закон не вимагає визнавати недійсними договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнавати незаконним та скасовувати рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, а також визнавати недійсним договір купівлі-продажу квартири кінцевому набувачеві.