Як добра совість прижилася в судовій практиці, розповів суддя ВС
Натисніть на зображення, аби підписатися на телеграм-канал «ЗіБ» та знати більше про новини судової системи.
У практиці касаційного суду простежується багато проявів того, як застосовується добра совість. Цей принцип певним чином дозволяє стабілізувати оборот. Крім того, значно зменшилася кількість випадків визнання судами недійсними тих чи інших правочинів.
На це звернув увагу суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат під час круглого столу, інформує «Закон і Бізнес».
Він нагадав, що у 2004—2010 рр. відбувався початковий етап спроб упровадити в українську правову доктрину та судову практику інститут добросовісності, правова спільнота вивчала, які конструкції можна застосувати для такого впровадження. Подальше застосування цього принципу було зумовлене викликами часу.
Наприклад, після буму кредитування і згодом фінансової кризи в обороті почали шукати механізми, як позбутися іпотеки. Один із них полягав у тому, щоб визначати договори недійсними через відсутність згоди іншого з подружжя на укладення іпотечного договору. Судова практика мала на це зреагувати, і з’явилася позиція, що в таких спорах необхідно оцінювати добросовісність, інакше підривається стабільність цивільного обороту.
Надалі, зазначив В.Крат, відбувалося усвідомлення того, що без доброї совісті ні в доктрині, ні в правозастосуванні рухатись далі не можна. А, починаючи з 2017 року, формувався сучасний вигляд українського приватного права, яке будується з урахуванням доброї совісті відповідно до світових тенденцій (про «Доктринальну еволюцію» див. також «ЗіБ» №42/2020).
Суддя наголосив, що Верховний Суд сформував об’єктивний стандарт доброї совісті. Так, у постанові КЦС від 16.05.2018 у справі №449/1154/14 викладено висновок про те, що добросовісність (п.6 ст.3 ЦК) — це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або правовідносин. Обґрунтування цієї правової позиції співзвучне з Модельними правилами європейського приватного права (DCFR), над якими досить довго працювали в доктрині європейського цивільного права.
Наприклад, у згаданій постанові суд вказав, що банк як добросовісний іпотекодержатель, який поклався на дані реєстру прав на нерухомість про те, що іпотекодавець був одноосібним власником житлового будинку, уклав договір іпотеки. В такій ситуації відмова в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя.
Також суддя навів постанову Великої палати ВС від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц щодо значення добросовісності при недійсності правочину за участю юридичної особи. Суд зазначив, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юрособи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента несе юрособа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
Докладніше із судової практикої застосування інституту добросовісності — у презентації В.Крата.
Міжнародний круглий стіл «Добра совість в доктрині та судовій практиці: розуміння та значення в різних цивільних правовідносинах» організував Національний юридичний університет ім.Ярослава Мудрого.