Натисність на зображення, аби підписатися на телеграм-канал «ЗіБ» та знати більше про новини судової системи.
На керівника державної служби не покладається обов’язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Пропонувати держслужбовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб’єкта призначення.
Чи відповідає така позиція парламенту та Верховного Суду Конституції має вирішити другий сенат Конституційного Суду, який розпочав розгляд справи за конституційною скаргою екс-керівника слідчої групи Державного бюро розслідувань Олега Корецького, повідомляє «Закон і Бізнес».
У ній суб’єкт звернення ставить під сумнів конституційність пп.«в» пп.106 п.3 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-ІХ.
Цим законом, зокрема, внесено зміни до ст.87 закону «Про державну службу», встановлюючи, що «суб’єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності)».
О.Корецького було звільнено із посади через скорочення внаслідок зміни штатного розпису з припиненням державної служби.
Суди відмовили йому у поновленні на посаді, яку він обіймав, або рівнозначній. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, відзначила, що «вжите у ч.3 ст.87 закону «Про державну службу» (в редакції закону №440–ІХ) слово «може» означає право, але не обов’язок суб’єкта призначення запропонувати держслужбовцю, що вивільняється, іншу вакантну посаду.
Натомість, О.Корецький стверджує, що це наділяє суб’єкта призначення широкою дискрецією в цьому питанні без жодних обмежень. Адже з 1.05.2016 до 24.09.2019 діяла інша редакція ч.3 ст.87 закону «Про державну службу», яка допускала звільнення держслужбовця «лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення». У такий спосіб, на думку заявника, держслужбовців було захищено від свавільних і протиправних звільнень, а дії роботодавця чітко визначено.
Дослідивши матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання, Суд перейшов до закритої частини для ухвалення рішення.