Пастка часу та обставин
Механізми для боржника, який опинився сам на сам зі збитками і кредиторами
Партнер ADER HABER Андрій Гвоздецький.
Український бізнес знаходиться в грі на виживання, у якій біда не приходить одна — слідом за знищеними потужностями приходять кредитори за невиконаними зобов’язаннями. Чи готове законодавство запропонувати йому щось, окрім надії на відшкодування від держави-агресора?
Жодних співчуттів
Під час ХІ Міжнародного судово-правового форуму партнер ADER HABER Андрій Гвоздецький виступив із темою «Сам на сам із кредиторами: виклики для бізнесу, що зазнав збитків унаслідок війни».
Спікер зазначив, що за даними Київської школи економіки, яка веде аналіз збитків, завданих у ході війни, збитки безпосередньо промисловим активам та підприємствам в загальному розмірі складають понад $11 млрд. Починаючи з березня минулого року, більшість юристів працювала над пошуком ефективних механізмів для відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам в ході війни. Але вже восени клієнти, юридичні особи, які постраждали внаслідок війни, зіткнулись із ще однією стороною ситуації. Зі своїми вимогами почали звертатися кредитори, які далеко не завжди з розумінням готові толерувати невиконання або неможливість виконання зобов’язань відповідними юрособами.
За словами А.Гвоздецького, потрібно розуміти, що йдеться далеко не про найпершу проблему мирного часу – кредити та вимоги банків. Із питанням портфелю зобов’язань зіштовхнулись такі суб’єкти господарювання як виробники, підрядники, аграрні підприємства. На переконання спікера, особливу увагу слід звернути на потенційні кредиторські вимоги:
виробникам, які мали відповідні правочини і договори на умовах передоплати (наприклад, на матеріали, сировину тощо), і які внаслідок знищення підприємств не змогли виконати своїх зобов’язань перед замовниками;
постачальникам, у яких на складах зберігався товар, оплачений покупцями, що не був поставлений на момент знищення чи пошкодження в ході бойових дій;
підрядникам, які мали укладені змішані договори, зокрема, про виготовлення і монтаж, поставку будівельних матеріалів і роботи з підряду тощо.
Також очікується, що з вимогами кредиторів зіштовхнуться й ті підприємства, що зазнали негативних наслідків через техногенну катастрофу на Каховській ГЕС — тягар невиконаних зобов’язань очікує, насамперед, аграріїв.
Без канікул та реструктуризації
Однією із поширених проблем для бізнесу та підприємств, за словами спікера, стало знищення заставного майна. Важливий контекст полягає в тому, що на законодавчому рівні загального підходу щодо кредитних канікул чи положень про реструктуризацію визначено не було. Якщо у 2022 році більшість банків передбачала кредитні канікули — хтось до червня, хтось до вересня того ж року, то починаючи з 2023-го не в повній мірі і не завжди конструктивно (головно, у випадку з державими банками) можна хіба що переглянути умови тих чи інших кредитних зобов’язань.
Класичною нормою у випадку неможливості виконання зобов’язань є заміна знищеного заставного майна іншим. А якщо мова йде про підприємство, де повністю знищені потужності, то для такого боржника така ситуація означає дефолт, настання підстави для дострокового виконання зобов’язань.
Боржник, який не провадить господарську діяльність і, відповідно, не має доходу, виконати такі зобов’язання здебільшого не в змозі. А.Гвоздецький зазначив, що відшкодування за рахунок агресора — це питання доволі далекої перспективи. Для тих, хто вже отримав судові рішення, поки що їх фактичне виконання досить примарне, а кредитори, які звертаються до боржників за виконанням зобов’язань, існують тут і зараз. У цьому й криється проблематика - яким чином можна і чи можна взагалі подолати цей проміжок у часі, який для бізнесу, по суті, стає пасткою, з якої не кожен зможе вибратись.
Чому так? Спікер пояснив, що, по-перше, немає нормативно закріплених положень про кредитні канікули. До того ж, на відміну від фізичних-осіб позичальників, для підприємств не передбачено жодних послаблень чи гарантій у випадку знищення заставного майна.
Вирішити цю проблему, особливо якщо йдеться про кредити, одержані в державних банках, допомогло б розроблення певного механізму за аналогією із фінансовою реструктуризацією. Це хороший приклад ефективного врегулювання заборгованості, який міг би стати в нагоді для позичальників, які не можуть провадити господарську діяльність, наприклад, через знищення активів підприємств.
По-друге, стати своєрідним рятівним колом могло би застосування тих положень чинного законодавства, які були фактично мертвими нормами в мирний час. Наприклад, положення ст.607 Цивільного кодексу про припинення зобов’язання неможливістю його виконання.
А.Гвоздецький пояснив: напрацювання судової практики у цьому випадку є критично важливими, оскільки за цією статтею їх практично немає. Якщо у судовій практиці запрацює інструмент визнання припинення зобов’язання неможливістю його виконання, зокрема, у зв’язку зі знищенням майна підприємства або неможливістю провадити господарську діяльність, неможливістю поставити оплачений товар, неможливістю виготовити передоплачений товар і т.д., це вирішить проблему складного доказування впливу форс-мажорних обставин. Адже питання у площині, бодай, строків невиконання зобов’язань і відповідальності за це зміниться тим, що точка часу припинення цього зобов’язання буде визначена в судовому рішенні.
Також спікер зауважив, що наслідки, які зараз передбачені у зв’язку з припиненням зобов’язання неможливістю виконання, а саме, обовʼязок повернути одержане стороні, якщо було щось одержано на виконання правочину, не в повній мірі відповідають обставинам воєнного часу і того казусу, який є підставою для такого припинення, коли йдеться про збройну агресію.
«Склалась ситуація, коли зрозуміло, що для законодавця, так само як і для бізнесу, немає потреби і логіки множити кредиторів по відношенню до держави-агресора. Але при цьому кожен з нас, чиї клієнти опинилися в таких ситуаціях, знає, що вони дійсно лишаються з кредиторами «сам на сам». За таких обставин слід було б напрацьовувати механізми, яких наразі в законодавстві немає», — підсумував А.Гвоздецький.
Банкрутство як вихід
Якими могли б бути ці механізми? Для початку, аналогія, яка могла би бути тут застосована, це положення законодавства, які мали місце в регулюванні щодо теплогенеруючих і теплопостачальних підприємств. Це — зміни до закону «Про виконавче провадження».
По-перше, корисною була б можливість зупинення виконавчого провадження за участю боржника, який постраждав від збройної агресії. По-друге, обмеження накладення арешту на майно такого боржника. По-третє, це, можливо, мораторії на здійснення виконавчих дій або на стягнення до одержання відшкодування таким боржником. Усе це, як зазначив спікер, дозволило би подолати темпоральний розрив між «зараз» і моментом, коли боржник одержить відшкодування за заподіяні збитки від держави-агресора.
Так само, у регулюванні проваджень про банкрутство, А.Гвоздецький пропонує запровадити зміни у частині строків окремих процедур. Наприклад, збільшення строків розпорядження майном, якщо мова йде про боржника, який зазнав збитків внаслідок збройної агресії.
На переконання юриста, саме процедура банкрутства наразі є єдиним, що може використати боржник і на що слід звернути увагу боржникам, які постраждали внаслідок збройної агресії.
Чому саме? По-перше, тому що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство всі вимоги і пред’явлення вимог кредиторів будуть акумульовані в одному провадженні. Це дасть змогу боржнику контролювати надходження вимог. З практичної точки зору це важливо тому, що частина клієнтів, які в такій ситуації опинились, зіштовхнулись із тим, що Укрпошта іноді не здійснює доставляння відправлення за адресами, коли очевидно, що об’єкт знищений, відправлення повертаються у зв’язку з відсутністю одержувача за цією адресою.
Відповідно до практики Верховного Суду в такому випадку повідомлення вважається врученим. Як наслідок, клієнти, які не одержували жодної кореспонденції, зіштовхнулись із тим, що дізнаються про винесені щодо них судові рішення і лише після цього звертаються за правовою допомогою.
По-друге, у межах процедури про банкрутство арешт майна боржника і обмеження щодо розпорядження наявним майном можуть бути застосовані судом виключно в межах цієї процедури. Це дозволить боржнику уникнути масових арештів та виконувати ті зобов’язання, які можливо виконувати, не накопичувати зобов’язання.
По-третє, щодо боржників, які постраждали внаслідок збройної агресії жодних обмежень для застосування ч.6 ст.34 КзПБ не встановлено. Тому у випадку, коли керівники органів управління боржника розуміють неможливість виконання своїх зобов’язань, виникає обов’язок звернутись у місячний термін до господарського суду із заявою про відкриття провадження про банкрутство. Невиконання цього обов’язку тягне за собою наслідки у вигляді солідарної відповідальності таких органів управління.
Процедура банкрутства наразі може бути чи не єдиним інструментом, який боржник може використати, аби якимось чином дочекатись часу, коли він одержить реальне відшкодування заподіяних збитків. І важливо, щоб КзПБ було доповнено положеннями про спеціальні строки процедур банкрутства щодо боржників, які постраждали внаслідок збройної агресії. Адже без таких змін, навіть якщо в межах провадження про банкрутство боржнику вдасться задовольнити свої вимоги до держави-агресора, реального одержання виконання зможе дочекатися не кожен з боржників.