Як зазначення електронної адреси породжує презумпцію обізнаності, пояснив ВС
Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Якщо учасник надав електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що він бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом.
На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, переглядаючи рішення у справі №757/48467/21, повідомляє «Закон і Бізнес».
Спір у цій справі стосувався відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
У касаційній скарзі відповідач, серед іншого, зазначав, що не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, оскільки електронна адреса, на яку судом направлено лист, не є його офіційною електронною адресою.
Однак КЦС зазначив, що суд направляє судові рішення, судові повістки та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим кодексом.
Крім осіб, для яких реєстрація офіційних електронних адрес в ЄСІТС є обов’язковою, інші особи реєструють офіційні електронні адреси в добровільному порядку (ч.6 ст.14 ЦПК).
КЦС зауважив: якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на нього обов’язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.