Затягування розгляду кримінальних справ у суді: хто відповідатиме?

Інцидент у Шевченківському райсуді Києва підняв на новий рівень проблему тривалості розгляду кримінальних справ. У судовій владі майже одразу знайшли винних. Це сторони, які зловживають своїми процесуальними правами, а також недосконалий інститут присяжних. Чи так все насправді?

Як повідомляв «ЗіБ», у Шевченківському райсуді м.Києва обвинувачуваний намагався захопити у заручники конвоїрів, поранив двох спецпризначенців й у підсумку здійснив самопідрив у результаті якого загинув у приміщенні суду. До таких дій вдався Ігор Гуменюк, який звинувачувався у терористичному акті майже 8-річної давнини. Саме стільки підсудний та потерпілі очікували на справедливий і законний вирок. Але цього не сталося, як не відбулося і завершення ретельного розслідування всіх обставин кримінального провадження, у якому оцінку діяльності органів досудового розслідування мав би надати суд.

Рада суддів України заявила, що цей випадок викрив суттєві проблеми, що присутні у процедурних питаннях Кримінального процесуального кодексу. Вони пов’язані як із недосконалістю самого КПК з огляду на можливості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, так і формалізованою участю присяжних в процесах, що передбачають довічне ув’язнення. Адже саме через вибуття з процесу одного присяжного напередодні стадії судових дебатів слухання у справі І.Гуменюка розпочалися спочатку.

У Шевченківському райсуді Києва також дали пояснення. Там отримали обвинувальний акт у жовтні 2016 року, і з тих пір триває розгляд. Відбулося 164 засідання, під час яких судом допитувались свідки, потерпілі, досліджувались письмові та речові докази. За даними суду, під час розгляду справи стороною захисту заявлено 47 відводів, багато разів судові засідання не відбувались через неприбуття захисників. Неодноразово змінювався склад суду.  У суді також поскражилися на те, що не мають достатнього правового механізму реагування на зловживання сторонами їхніми процесуальними правами та нехтування своїми процесуальними обовʼязками. Так, через неявку захисників судом сім разів призначались  захисники із центру вторинної правової допомоги. Була визнана можливість одночасна участь захисника за договором та з системи безоплатної правової допомоги. Також у Шевченківському суді кажуть що у справі заявлялися 47 відводів, з них було розглянуто 27. 20 - залишено без розгляду.

Отже, виходить, що в усьому винувата сторона захисту?

Про фактичні обставини справи в ексклюзивному коментарі виданню «Закон і Бізнес» розповів адвокат Гуменюка Олександр Свиридовський.

«У судовій системі говорять, що за цією справою вже планувалися судові дебати, але змінився склад суду. Насправді ж досі не був допитаний жодний потерпілий А їх сотні! Також досі не допитані свідки. Ми досі перебуваємо на стадії розгляду письмових доказів. Про які дебати можна говорити?»,- питає адвокат.

Він повністю відкидає звинувачення у спробах затягнути справу. «Навпаки, ми були зацікавлені якнайшвидше закінчити розгляд. «Коли один із суддів пішов у відставку, у справі з’явився інший суддя. Тож ми отримали нову колегію і сторона захисту мала усі підстави наполягати на розгляді справи з самого початку. Чудова нагода цілком законно затягнути розгляд, чи не так? Але ми не заявляли клопотань з цього приводу і продовжили розгляд», - пояснив О.Свиридовський.

На його думку, оскільки фігурантами є громадські активісти, справа має явне політичне забарвлення. «Можу припустити, що саме судді в даному випадку не бажають брати на себе відповідальності і намагаються усіляко відтягнути момент ухвалення остаточного рішення. Справа політична, оскільки у ній фігурують громадські активісти. І мабуть судді небезпідставно побоюються, що будь-який вирок може стати для них роковим, - говорить адвокат. - Можливо тому в окреме провадження і було виділено справу щодо деяких обвинувачених. Хоча маємо ті самі події і тих самих потерпілих».

Між іншим, 16 лютого цього року Європейський суд з прав людини констатував порушення пп. 3-5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за скаргою одного з двох обвинувачених у цій самій справі Шевченківського суду (справа «Крайняк проти України»). Тут йшлося про майже п’ятирічне тримання під вартою, подовження строків якого кожен раз погоджував український суд. Заявник стверджував, що після закінчення досудового розслідування у серпні 2016 року  у його справі виникли значні затримки. При цьому Україна не заперечувала проти того факту, що судовий розгляд не розпочинався більше року. І вагомих підстав для такої затримки наведено не було.

«Думаю, за таких обставин перекладати провину за тривалий розгляд кримінальної справи на адвокатів, які «заважають» правосуддю своїми клопотаннями, є певною мірою лукавством, - резюмував О.Свиридовський. – Тим більше, що у Страсбурзі вважають саме державу відповідальною у таких випадках. І поведінка сторін тут ні до чого».

У цьому контексті може бути цікавим кейс Вінсента Кіні (Vincent Keaney), який в Ірландії штучно ініціюював судові процеси проти своїх контрагентів, закидаючи їм обман, шахрайство та неправомірний вплив. Таких назбиралося 18 осіб. Але суди, які тривали більше 11 років, закінчилися поразкою. Верховний суд Ірландії підтвердив правомірність рішень щодо визнання значної частини позовів «необґрунтованими або сутяжницькими», а також звернув увагу на необґрунтовані позовні вимоги які він уважав «нічим іншим ніж зловживання процесом».

В.Кіні звернувся до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на статтю 6§1 (право на справедливий суд протягом розумного строку), він скаржився на те, що 11 років між початком його цивільного провадження та винесенням остаточного рішення не були обґрунтованими. А затримки у справі були викликані організацією правової системи Ірландії. Він також стверджував відповідно до статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту), що в законодавстві Ірландії не існувало ні ефективного засобу судового захисту у зв’язку з надмірною тривалістю провадження, ні механізму забезпечення компенсації за такі затримки.

ЄСПЛ з’ясував, що розгляд справи на національному рівні гальмувався через вирішення процесуальних питань, пов’язаних з великою кількістю позовів та їхньою  невідповідністю законодавству. Втім, деякі стадії розгляду були необґрунтовано затяжними. Так, між поданням скарги до Верховного Суду та ухваленням рішення минуло вісім років. Не було надано відповідного пояснення того, чому протягом тривалого періоду скарги не розглядалися. Як підсумок, ЄСПЛ встановив, що, незважаючи на поведінку заявника, яка явно сприяла затримці у судах, тривалість провадження була надмірною, тож мало місце порушення статті 6§1.

Закон і Бізнес