Коли звільнення викривача корупції порушує закон, пояснив ВС
Гарантії застосовуються не лише за фактом того, що особа є викривачем, а за умови наявності зв’язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривача.
На це звернув увагу Касаційний цивільний суд у справі №761/8294/21, інформує «Закон і Бізнес».
Позивач оскаржив у суді звільнення з роботи на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП. Вказав, що він є посадовою особою, відповідальною за реалізацію антикорупційної програми підприємства (уповноваженим). Однак його звільнили без погодження з НАЗК — за результатами службового розслідування запропоновано накласти дисциплінарне стягнення також на інших осіб, але санкції застосовано лише до нього. При цьому він неодноразово повідомляв керівника про те, що є викривачем корупції.
Суд першої інстанції задовольнив позов, апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позовних вимог, у тому числі з тих підстав, що попередня згода НАЗК у даному випадку не потрібна.
Своєю чергою, у КЦС зазначили, що закон «Про запобігання корупції» гарантує незалежність уповноваженого від впливу чи втручання в його роботу, що реалізується, зокрема, через механізм отримання від НАЗК згоди на його звільнення, якщо воно відбувається за ініціативою керівника. Звільнення уповноваженого без отримання згоди або всупереч обґрунтованій відмові НАЗК в її наданні є порушенням п.2 ч.5 ст.64 закону.
Згідно з ч.1 ст.533 закону, особа набуває статусу викривача з моменту повідомлення інформації про порушення вимог закону іншою особою.
Водночас, відповідно до ч.1 ст.534 закону, зокрема, викривача не може бути звільнено з роботи, піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу у зв’язку з повідомленням. До негативних заходів також належать формально правомірні рішення й дії керівника або роботодавця вибіркового характеру, які не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях (абз.2 ч.1 ст.534 закону).
При цьому передбачені ст.534 закону гарантії застосовуються не лише за фактом того, що особа є викривачем, а за умови наявності зв’язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривача.
Водночас наявність такого зв’язку презюмується, й обов’язок доказування його відсутності покладається на відповідача (ч. 5 ст. 21 директиви Європейського парламенту і Ради ЄС 2019/1937 від 23.10.2019, ст.81 ЦПК).
У цій справі суд першої інстанції встановив, що дисциплінарне стягнення відповідна комісія запропонувала накласти на позивача та інших посадових осіб, однак застосоване воно тільки до нього. Тож правильно задовольнив позов, пославшись на порушення вимог абз.2 ч.1 ст.534 закону.