Відкриття документів НС(Р)Д: чи мають висновки ВС ретроспективну дію?
Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Застосування правових висновків ВС до правовідносин, що виникли задовго до того, як вони були сформовані, ускладнює, якщо не унеможливлює, передбачення наслідків обраної моделі поведінки.
Таку позицію виклали в окремій думці до ухвали у кримінальній справі №761/13685/14-к троє суддів Великої палати ВС, інформує «Закон і Бізнес».
У рішенні про передачу кримінального провадження на розгляд ВП ВС колегія суддів Касаційного кримінального суду як виключну правову проблему визначила ретроспективність застосування висновків суду касаційної інстанції, які впливають на оцінку доказів з точки зору допустимості, і зазначила, що такі висновки повинні мати лише перспективну дію в часі.
Однак, ВП ВС повернула справу на розгляд колегії ККС. На думку суддів ВП ВС — з надто формальних і необґрунтованих підстав.
В окремій думці зауважено, що на момент існування у справі правових відносин щодо реалізації вимог ч.12 ст.290 КПК (2013—2014 рр. постановою ВСУ від 16.03.2017 у справі № 5-364кс16 було сформовано позицію щодо недопустимості доказів у разі невідкриття стороною обвинувачення процесуальних документів, які стали правовою підставою для проведення НС(Р)Д. Відповідно, у судову практику запроваджено обов’язкове «автоматичне» визнання доказів недопустимими.
16.10.2019 ВП ВС у справі № 640/6847/15-к уточнила правовий висновок, зазначивши, що суд не може автоматично визнавати протоколи НС(Р)Д недопустимими доказами з мотивів невідкриття процесуальних документів, якими санкціоноване їх проведення. Натомість допустимість доказу суд має встановлювати з урахуванням того, чи своєчасно сторона обвинувачення вжила всіх необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, а також чи були ці документи в її розпорядженні на момент відкриття матеріалів у порядку ст.290 КПК.
Водночас, судді ВП ВС наголошують, що процесуальні кодекси не містять норм, якими була б врегульована часова дія правових висновків ВС. Тому, на їхню думку, ВП мала прийняти справу для вирішення питання ретроспективного застосування правових висновків, а не очікувати, допоки в касаційних судах складеться аж настільки неоднакова практика, що сама по собі стане виключною правовою проблемою за кількісним та якісним критерієм, і лише після цього вживати заходів до забезпечення єдності судової практики.