Коли боргової розписки недостатньо для підтвердження вимог кредитора — ВС

У справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки.

На це звернув увагу Касаційний господарський суд, залишаючи без змін попередні рішення у справі №902/221/22, повідомляє «Закон і Бізнес».

У цій справі фізична особа звернулася до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку ст.119 Кодексу з процедур банкрутства. Згодом від іншої особи надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 5 млн грн., що виникли на підставі договору позики (безвідсоткової) та відповідної розписки у підтвердження отримання ним цієї позики.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у задоволенні заяви відмовив, указавши, що вимога кредитора має ознаки фіктивності. Адже за попередні майже 10 років сума задекларованого ним доходу склала менше 790 тис. грн.

У КГС зазначили, що згідно з усталеною правовою позицією боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також засвідчує й безпосередньо факт отримання коштів у певному розмірі або речей.

Утім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість, визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, в указаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата КГС дійшла висновку, що задля унеможливлення загрози визнання госпсудом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника вимог на підставі боргової розписки, покладається обов’язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

Тож у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих у позику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов’язальних правовідносин за відповідним договором позики.

При цьому, визначена приписами ст.204 ЦК презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов’язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені докази джерел походження наданих у позику коштів.

Закон і Бізнес