Кінець епохи байдужості

Адвокат закликала пересісти із ВАЗ2406 на Range Rower Sport, перш ніж вносити зміни до КПК

Небажання більше жити однією сім’єю іноді дається занадто складно. Те, що прийнято називати «з’ясуванням стосунків» призводить до появи кримінальних правопорушень. Чи можуть бути самі постраждалі винні у факті насильства? І чому варто змінювати підхід?

Не більше двох бійок

Національна асоціація адвокатів України провела круглий стіл «Сімейні спори: коли сімейні правовідносини та конфлікти щодо участі у вихованні дітей призводять до початку кримінальних проваджень». Організатори розповіли, що захід планували провести ще у березні минулого року, однак життя тоді внесло свої корективи, а означена проблематика з того часу не стала менш актуальною.

Одним із аспектів, який межує із сімейними стосунками та кримінальним правопорушенням, є домашнє насильство. Про цікавий досвід нульової толерантності до домашнього насильства розповіла адвокат, заступник голови комітету НААУ з сімейного права Світлана Савицька.

Так, у Грузії якщо відбувається виклик поліції за фактом вчинення домашнього насильства, поліція виїжджає і якщо вбачає бодай щось із означеного — побиті меблі, розбитий телефон, тілесні ушкодження, емоційне збудження — відразу затримує кривдника, що, як парвило, означає обмеження волі на 6 місяців. Із жертвою насильства при цьому працюють психологи. При чому зменшити строк неможливо, а про примирення навіть не йдеться. Таким чином у країні формують ставлення, в якому «перетерпіти» насильство не можна й водночас уникають маніпуляцій із встановленням факту вчинення домашнього насильства.

Адвокат, к.ю.н. Кирило Легких зазначив, що поруч зі «звичними» історіями на тлі розірвання шлюбу, такими як легкі тілесні ушкодження та домашнє насильство, з’являються і такі «екзотичні» як для такого контексту, кримінальні правопорушення як шахрайство та замах на вбивство.

Під час воєнного стану з’явився ще один вид кримінальних проваджень, які, на думку спікера, не матимуть певної процесуальної перспективи. Йдеться про екстракцію — так зване викрадення дитини одним із батьків. Річ у тім, що під час воєнного стану таке вивезення дитини за кордон будь-яким із батьків було пов’язане з необхідністю подбати про безпеку дитини. Відтак говорити про подальший хід навіть зареєстрованого кримінального провадження у цій частині доволі важко.

Також К.Легких зазначив, що, можливо, потерпілому та його представнику потрібно було б надати більше повноважень. Якби була можливість укладати договори про проведення всіх видів експертиз, отримувати тимчасовий доступ до речей та документів, можливо, це б розвантажило систему з точки зору того, що не потрібно було б щоразу йти до слідчих.

Ще однією проблемою є те, що, не дивлячись на підготовку нового проекту Кримінального кодексу, в нинішньому його варіанті всі питання, які стосуються сімейних правовідносин, розкидані по різних розділах — відсутній єдиний підхід. На думку спікера, варто було б винести ці аспекти в один тематичний розділ.

Адвокат Олександр Кудрявцев у свою чергу зазначив, що характер систематичності у вчиненні домашнього насильства ускладнює його кваліфікацію, та й узагалі розмиває розуміння відношення законодавця до цієї проблеми. Адже, виходячи зі змісту ст.126¹ КК, випливає, що, наприклад, двічі жінку бити можна, а вже на третій раз це стає кримінальним правопорушенням. Як рахувати «три рази» у випадку нанесення тілесних ушкоджень — зрозуміти можна, а от як бути із фактом вчинення психологічного насильства, яке має відбутися тричі, та й узагалі з моментом його виникнення — питання риторичне.

До того ж, ситуація ускладнюється за рахунок того, що у цій категорії справ майже завжди відсутні свідки, бо потерпілий та обвинувачений перебувають у родинних стосунках. А дитина є свідком ненадійним, бо за Конституцією має право не свідчити проти своїх батьків. Ось і виходить, що коли два родичі проти одного — з’являється шанс, а коли один проти одного — шанси зменшуються.

Жодних виправдань

Адвокат Людмила Гриценко вважає, що перш ніж змінювати букву закону, потрібно змінювати підхід. Перш за все у розумінні того, чи може існувати якесь виправдання застосуванню сили. Тобто варто захищати не право сили, а силу права. Тут адвокат порівняла підхід із керуванням протягом тривалого часу ВАЗ2406, водію якого запропонували Range Rower Sport. Але люди, які працюють у цій категорії справ продовжують шукати ключі і мріяти про механічну коробку передач тільки тому, що так завжди робили.

Це той приклад, який ілюструє необхідність зміни підходів. Справи про домашнє насильство — це перш за все справи про потурання прав людини, і на них варто дивитись саме з цього ракурсу. А не говорити, що це дрібна сімейна сварка, в якій сторони самі розберуться, і тому подібне.

Також спікер звернула увагу на рішення ЄСПЛ у справі «Івашків проти України» від 2022 року. У цій справі констатовано два порушення. Перше — порушення ст.3 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, тобто заборона катування, в контексті невиконання зобов’язань провести ефективне розслідування тверджень про жорстоке поводження із заявницею. Друге — порушення ст.14 конвенції — заборона дискримінації, в контексті дискримінації заявниці національними судами при визначенні суми компенсації за шкоду, яка завдана за нанесення легких тілесних ушкоджень.

Суд апеляційної інстанції у цій справі прямо в рішенні написав: «заявниця спровокувала своїми діями колишнього чоловіка на вчинення насильства». Таке дискримінаційне ставлення суду прямо вказує на відношення до заявниці як жінки та певне упередження, що існує в судовій системі. На думку Л.Гриценко, коли судді зазначають «почекайте, це їх сімейна справа», потрібно відповідати: «Ви помилились епохою, сімейною справою це можна було назвати в радянському союзі, а сьогодні — це порушення прав людини».

Спікер наголосила, що законодавство в Україні у цій сфері має дуже потужний інструментарій, але розширення процедурних можливостей для потерпілого — це те, що точно на часі та потребує змін. Але важливо при цьому застосовувати підходи, які закладені в основу Стамбульської конвенції.

Також Л.Гриценко закцентувала увагу на тому, що не завжди три адміністративні правопорушення виключають кримінальну відповідальність, адже це не тільки про дії, але й про наслідки. Саме тому до того часу, поки ми не навчимось дивитися на проблему комплексно, змінюючи підхід до неї, точкові зміни до КПК не призведуть ні до яких наслідків.

Так, йде мова про зміну в соціальній і культурній моделях поведінки, викорінення упереджень, стереотипних ролей. Адвокат нагадала і про те, що ВС в одній із своїх постанов зазначив: поняття «злочин, пов’язаний із домашнім насильством» є істотно ширше, ніж саме поняття «домашнє насильство».

Важливим є також і розрізнення конфлікту від насильства. Адже одна із таких відмінностей, яка притаманна насильству, несе в собі за мету встановлення контролю, влади та домінування над постраждалою особою. Таким чином Л.Гриценко закликала адвокатів бути агентами змін, які допоможуть принципово змінювати підхід на практиці, зокрема — у даній категорії справ.

Закон і Бізнес