Коли відсутність заперечень не усуває предмета спору — огляд ВС
Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
Відсутність заперечень відповідача проти позову та подання ним заяви про затвердження мирової угоди не усувають предмета спору між сторонами та не є перешкодою для розгляду справи по суті.
На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, скасовуючи попередні судові рішення в частині закриття провадження у справі №754/2882/22, інформує «Закон і Бізнес».
У цій справі батько просив суд визначити місце проживання дитини разом із ним. Згодом сторони подали заяву про затвердження мирової угоди та закриття провадження. Але ухвалою райсуду цю заяву залишено без задоволення, а провадження у справі закрито через відсутність спору між сторонами.
Апеляційний суд відмовив у затвердженні мирової угоди, вважаючи її такою, що суперечить закону, тому ухвалу про закриття провадження залишив без змін.
КЦС зауважив, що суд закриває провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред’явлення позову, так і після відкриття провадження, коли на час ухвалення судового рішення не залишилося неврегульованих питань.
Крім того, закриття провадження у справі з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.255 ЦПК, можливе лише в судовому засіданні, а не при проведенні підготовчого засідання.
Крім цієї справи до щомісячного огляду практики КЦС за лютий 2023 року увійшли й інші правові висновки. Зокрема, у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, звернено увагу на те, що правовідносини щодо обов’язку відшкодування моральної шкоди та судових витрат за рішенням суду не є нерозривно пов’язаними з боржником (спадкодавцем) і допускають правонаступництво.
У спорах, що виникають із трудових правовідносин, зазначено: якщо невиконання роботодавцем обов’язку звільнити працівника у зв’язку із закінченням строку дії контракту призвело до його моральних страждань, то є підстави для відшкодування моральної шкоди останньому.
У спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, констатовано, що факт вибуття майна поза волею власника має бути встановлено стосовно саме первинного власника майна, а не осіб, які набули право власності на спірне майно після його первинного відчуження та які надалі знову відчужили його. Водночас витребування майна в добросовісного набувача неможливе, адже це призведе до порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.