Коли працівника без щеплення від COVID-19 можна відсторонити від роботи — ВП ВС

Для вирішення питання про необхідність відсторонення працівника від роботи, слід виходити з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований проти COVID-19 працівник.

Такий висновок зробила Велика палата ВС, погодившись із позицією колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі №130/3548/21, повідомляє «Закон і Бізнес».

Як повідомляв «ЗіБ», спір стосувався відсторонення від роботи позивача, яка працювала черговою по переїзду на «Укрзалізниці», оскільки вона відмовилася пред’явити документ про обов’язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19.

КЦС передав цю справу на розгляд ВП ВС, зокрема, аби вона відповіла на питання, чи є правомірним шляхом прийняття підзаконних актів, встановлення обмежень права на працю в переліку №2153 та постанові КМУ № 1236.

Своєю чергою, ВП ВС констатувала, що держава мала вжити певних обмежувальних заходів, пов’язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров’я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку. Зокрема, для запобігання подальшому поширенню коронавірусу та попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19.

Однак, у кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов’язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв її заробітку.

Натомість рішення ЄСПЛ у справі «Соломахін проти України» стосувалося скарг на негативні наслідки, які для нього зумовило щеплення від дифтерії. І єдиною причиною, чому ЄСПЛ не визнав порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, стало те, що заявник не довів, що саме внаслідок щеплення була завдана шкода його здоров’ю (не встановив, що втручання у право заявника на повагу до його приватного життя було непропорційним меті охорони здоров’я населення).

Тому висновки в тій справі незастосовні до даної ситуації, оскільки позивача відсторонили від роботи через те, що до певної дати вона не отримала щеплення від COVID-19, а не через те, що погіршення здоров’я унеможливлювало виконання трудових обов’язків.

Закон і Бізнес