ВП ВС інакше протлумачила обчислення строків давності злочину

У разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності чи покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч.1 ст.49 КК, подовженого на період ухилення.

До такого висновку дійшла Велика палата Верховного Суду, розглядаючи виключну правову проблему, на яку звернув увагу Касаційний кримінальний суд у справі №735/1121/20, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі особу було засуджено за ст.195, ч.1 ст.350 КК до покарання за сукупністю злочинів у виді арешту на строк 6 місяців.

ККС передав це провадження на розгляд ВП ВС для вирішення виключної правової проблеми. Зокрема, колегія суддів ККС не погодилася із тлумаченням змісту ч.2 ст.49 КК, викладеним у постанові об’єднаної палати ККС від 5.04.2021 у справі №328/1109/19.

ВП ВС нагадала, що ч.1 ст.49 КК встановлено диференційовані строки давності, тривалість яких є пропорційною тяжкості кримінального правопорушення й суворості покарання.

Частина 2 цієї статті містить нормативні приписи такого змісту: «Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло 15 років, а з часу вчинення кримінального проступку — 5 років».

Як зазначає ВП ВС, друге речення ч.2 ст.49 КК не містить прямої вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватися після відновлення їх перебіг, що викликає питання, як саме розглядати наведені в третьому реченні загальні строки:

1) як такі, що беззастережно застосовуються замість передбачених у ч.1 ст.49 КК диференційованих строків у всіх випадках ухилення особи від досудового розслідування або суду й наступного з’явлення її із зізнанням чи затримання;

2) як альтернативні, тобто такі, що не виключають застосування диференційованих строків і замінюють їх лише в окремих випадках.

В основу правової позиції, сформульованої ОП ККС у справі №328/1109/19, покладено тлумачення змісту ч.2 ст.49 КК за першим варіантом. Проте, на думку ВП ВС, такий підхід не відповідає точному змісту кримінально-правової норми та дійсній волі законодавця, і відступила від правового висновку.

На переконання ВП ВС, підхід, за якого сам лише факт ухилення підозрюваного, обвинуваченого від досудового розслідування або суду повністю нівелює диференційовані строки давності, означає, що продовження злочинної діяльності тягне кращі правові наслідки, ніж перебування в розшуку. Вчинення особою в межах передбаченого ч.1 ст.49 КК строку нового злочину не нівелює диференційованого строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин. У цьому разі строк давності переривається і починає відраховуватися з моменту вчинення нового злочину.

У разі беззастережної заміни передбачених ч.1 ст.49 КК строків загальними особа опиниться в гіршому становищі порівняно з тією, котра до спливу диференційованих строків учинить навіть низку нових злочинів, у тому числі тяжких. На думку ВП ВС, зазначене є очевидно несумісним зі справедливістю як властивістю права, що вимагає співмірності юридичних наслідків протиправних дій їхній соціальній небезпечності.

Отже, закінчення загальних строків, установлених ч.2 цієї статті (15 років з моменту вчинення злочину і 5  років — проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності лише у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.

Закон і Бізнес