Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал «ЗіБ». Для цього натисність на зображення.
У разі оспорення самого факту укладення правочину він може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним.
На це звернув увагу Касаційний цивільний суд, скасовуючи попередні рішення у справі №468/1692/18-ц, повідомляє «Закон і Бізнес».
Позивач звернулась до суду з позовом до приватного підприємства про визнання недійсними договорів оренди землі. У 2004 року вона уклала договір оренди на 7 років, а після закінчення терміну дії, за спільною згодою, договірні відносини продовжили на тих самих умовах. У 2018 році вона вирішила самостійно обробляти ці ділянки, але з’ясувала, що ПП користується землею на підставі договору 2013 року, який вона не підписувала.
Суди перших двох інстанцій позов задовольнили повністю. Зокрема, було встановлено, що підпис від імені власника ділянок у графі «Оредодавець» виконано іншою особою. Представник відповідача підтвердив, що договір було передано на підпис дочці позивача, яка працювала на підприємстві.
Проте КЦС зауважив, що у разі, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов’язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов’язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
КЦС нагадав про висновок Великої палати ВС, викладений у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За таких обставин КЦС дійшов висновку, що у позові слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.