Як принцип добросовісності застосовується на практиці, розповів суддя ВС
Натисність на зображення, аби підписатися на телеграм-канал «ЗіБ» та знати більше про новини судової системи.
Особа має не лише право, але й обов’язок діяти або відповідно до домовленостей, або відповідно до вимог закону. В цьому полягає принцип добросовісності, закріплений у ст.3 ЦК.
Про це нагадав суддя Касаційного цивільного суду Сергій Бурлаков під час лекції для колег з апеляційної інстанції, інформує «Закон і Бізнес».
Велика палата ВС у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 визначила, що добросовісність — це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань.
Оскільки система приватного права України розвивається в контексті європейської правої системи, ми повинні застосовувати положення Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права (DCFR). Вони вказують, що будь-які дії юридичної чи фізичної особи мають бути добросовісними. Також відповідно до цих правил поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
С.Бурлаков навів механізм застосування естопеля — заборони стороні поводитися всупереч її попередній поведінці (заявам, твердженням, обіцянкам, фактичній поведінці і навіть бездіяльності). В разі порушення цього принципу суд повинен застосувати положення чч.2, 3 ст.13 ЦК, вбачаючи тут зловживання правом.
Також доповідач звернув увагу на рішення КС від 28.04.2021 №2-р(ІІ)/2021. Справа стосувалася недобросовісної поведінки суб’єкта банківської діяльності, який з метою економії користувався кур’єрськими послугами замість інкасаторських, що призвело до недостачі коштів. Такі дії банку визнано зловживанням правом.
А у постанові від 4.09.2020 у справі № 311/2145/19 (про визнання недійсним договорів оренди та суборенди земельної ділянки) КЦС зробив висновки, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які становлять зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
А в постанові КЦС від 12.01.2022 у справі № 520/13586/18 зазначено: якщо особа, яка має право на оспорення документа чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом.
Також С.Бурлаков навів іншу практику ВС щодо обговорюваного питання в різних категоріях спорів (див. презентацію).
Відповідаючи на запитання про доцільність закріпити в законодавстві певні критерії недобросовісної поведінки, він зауважив, що «такі критерії мають бути визначені не в законодавстві, а судовою практикою. Адже вони можуть змінюватися та мають бути гнучкими. І Верховний Суд уже напрацьовує відповідну практику».
Як приклад С.Бурлаков навів справу, в якій НАЗК склало акт щодо порушення антикорупційного законодавства суб’єктом владних повноважень, який не задекларував подаровану пов’язаною особою кімнату в гуртожитку. Щоб уникнути відповідальності, він намагався визнати договір дарування недійсним. «Фактично інститут недійсності правочину використовувався не з метою повернення до попереднього стану, а лише з метою ухилення від адміністративної або кримінальної відповідальності», — пояснив доповідач.
Лекція відбулася у межах підготовки для підтримання кваліфікації суддів судових палат у цивільних справах апеляційних судів.