«Спецоперація» як злочин
Дії Росії підпадають під ознаки міжнародного тероризму та є геноцидом українського народу
.
Ракетні удари, що днями нанесла Російська Федерація по українських електростанціях, знеструмивши кілька областей, вкотре змусили нас згадати про сутність тероризму та геноциду. Ці злочини постійно змінюють свої форми, набираючи сьогодні в Україні своїх крайніх проявів.
Труднощі кваліфікації
Світовою спільнотою ці злочини проти людяності визнані найгострішою проблемою сучасності, загрозою для функціонування всієї системи міжнародної безпеки. Бо жертвами міжнародного тероризму та геноциду є групи людей, а іноді і цілі держави. І прагнення однієї держави захопити територію іншої, розпочати та ввести війну неодмінно спричиняє масові убивства та скоєння інших тяжких злочинів.
Проте відповідальності держав, винних у їх скоєнні, перешкоджають проблеми міжнародно-правового регулювання, яке давно потребує вдосконалення. Відповідно, під сумнівом й ефективність міжнародного судочинства.
Багато у чому війна і тероризм дуже схожі між собою (насильство, політичні цілі, наслідки), проте, це різні поняття. Відмінності між ними не завжди можуть визначити навіть учені. Експерти мають різні погляди стосовно того, чи відносити той чи інший випадок масового насильства до тероризму, громадянської війни, масових заворушень, самозахисту, законного самовизначення або інших явищ.
У міжнародному законодавстві прямого формулювання терміну «міжнародний тероризм» досі не вироблено. Опосередковано зміст розкривається у чисельних міжнародних та регіональних правових актах.
Брак згоди між державами щодо визначення цього поняття має цілком практичні наслідки. Попри постійні спроби, ООН вже протягом 60 років не може прийняти конвенцію про боротьбу проти тероризму. Власне тому держава, яка сьогодні відкрито займається міжнародним тероризмом, уникає відповідальності.
На національному рівні (Закон України «Про боротьбу з тероризмом») міжнародним тероризмом визнаються здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об'єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.
Прояви тероризму в теорії і на практиці
Активність агресора в Україні проявляється у використанні класичної тактики терору (вибухи, залякування, диверсії тощо) не тільки в районі бойових дій, а і в інших регіонах України; застосування важкої зброї, у т.ч. проти мирного населення; використання цивільного населення як «живого щита» (ведення вогню з житлових кварталів населених пунктів, розміщення зброї біля шкіл, лікарень, дитячих садків тощо); переслідування громадян за інші політичні або релігійні переконання; жорстоке поводження із захопленими українськими військовослужбовцями; перешкоджання діяльності міжнародних, у т.ч. гуманітарних, організацій: недопущення гуманітарних конвоїв ООН, Червоного Хреста; активний пропагандистсько-психологічний маніпулятивний вплив на молодь, яка проживає на окупованих територіях; активне використання мережі Інтернет (пропаганда, вербування, фінансування тощо).
Але для розуміння сутності будь-якого явища ключове значення мають його ознаки. У міжнародного тероризму вчені (див. напр. «Тероризм: теоретико-прикладні аспекти: навчальний посібник за заг. ред. проф. В.К. Грищука. – Львів: ЛьвДУВС, 2011) виокремлюють наступні.
1. Загальна небезпечність. Небезпека має бути реальною, загрожувати невизначеному колу осіб, і об’єктивно виражатись у вчиненні або погрозі вчинення вибухів, підпалів та інших загально-небезпечних дій, які реально можуть завдати шкоди невизначеному колу осіб або спричинити інші тяжкі наслідки. Факти щоденних ракетних обстрілів, знищення цивільних об’єктів, в тому числі, приватних будинків, шкіл, лікарень, торгівельних центрів, електростанцій… Своїми діями окупант створив стан суцільної небезпеки для всього населення України.
2. Насильство фізичне. Порівняно з іншими формами наруги, у випадку міжнародного тероризму йдеться не просто про жорстокість, але про вищий ступінь аморальності, нерозбірливості у засобах, некерованістю. Тут фактично заперечується право людини на життя при виборі місця, часу, способів нападу. Достатньо поглянути на статистику загиблих і поранених серед цивільного населення, в тому числі дітей, яка вже вимірюється десятками тисяч жертв. Ілюстрацією конкретних проявів насильства можуть бути сумнозвісні масові вбивства, катування та ґвалтування мирних мешканців у Бучі та Бородянці Київської області під час окупації району російськими військами. Є документальні підтвердження того, що вбивства мирних мешканців здійснювалися за командами військового керівництва.
3. Насильство політичне. Йдеться про засіб нав’язування волі суб’єкта з метою оволодіння й утримання державної влади. Особливостями тут є публічність, гласність та демонстративність протиправних дій. В українському контексті можна наводити численні приклади викрадення, катування або навіть убивства активістів та представників влади на окупованих територіях, практику створення «фільтраційних таборів» та депортації громадян, тиск на представників закладів освіти та насадження російської програми навчання.
4. Залякування. Терористи прагнуть, аби їхні акції мали ширшу дію на ті соціальні прошарки і представників тих політичних рухів, проти яких і спрямовані акції залякування. Тому часто вони діють відкрито, нахабно. Терористи використовують відчуття страху як засіб примусу своїх супротивників до підпорядкування певним вимогам. Тому залякування є іншим важливим елементом тероризму. Це суть тероризму, що дозволяє відокремити його від суміжних злочинів. Відомо, що воєнні злочини на території України часто навіть не намагаються приховувати. Навпаки, російські державні ЗМІ та лідери громадської думки країни-агресора подають горе, завдане громадянам України, як здобутки російської армії, перемогу руського міра над нацизмом.
5. Спрямованість на погіршення суспільно-політичної і економічної ситуації в країні або в регіоні світу. Тероризм спричиняє руйнування матеріальних і духовних цінностей, що часто не піддаються відновленню. На даний час для України найбільшу загрозу становить агресивна та ворожа політика Росії, спрямована на знищення держави і її населення, дестабілізацію і дезінтеграцію суспільного ладу, суверенітету, державних інституцій.
Отже, міжнародний тероризм, що здійснюється з боку Росії за своїми руйнівними наслідками створив загрозу знищенню всього населення країни.
Випадковість виключена
А такі дакі дії світова спільнота вже кваліфікує як геноцид. І згідно зі ст. 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, цим злочином позначається будь-яке з наступних діянь, що вчиняються з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку:
а) вбивство членів такої групи;
b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи;
c) навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;
d) заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;
е) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.
Російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєверодонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах. Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. Російські війська невпинно проводять жорстокі бомбардування цивільного населення та інфраструктури України, включаючи лікарні та школи, і вчиняють незліченну кількість воєнних злочинів.
Отже, сьогодні збройну агресію Росії проти України не можна не визнавати геноцидом Українського народу, і всі дії, які вчиняє окупант є актами геноциду у розумінні Конвенції.
Але найважливіше і найскладніше у визначенні кваліфікації злочину, як акту геноциду – достатність та прийнятність доказів, що свідчать про намір знищення. Міжнародне правосуддя встановлює високий поріг доказування цього злочину злочинів. Але принаймні Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію розслідувати цю категорію злочинів.
Також необхідно розуміти, що геноцид, як слушно вважають учені, не може бути вчинений випадково, через якийсь недогляд посадовців. Йдеться лише про винний умисел на його здійснення і використання для цього державних механізмів (включаючи усі три гілки влади) та державних фінансових ресурсів. Саме тому суб’єктом злочину є й держава в цілому.
Визнання геноциду
Тому слід підтримати керівництво держави, яке у своїй Заяві «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнає дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу та звертається до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав щодо визнання вчинення Російською Федерацією геноциду Українського народу, а також злочинів проти людяності та воєнних злочинів на території України.
Нагадаємо, у заяві констатується, що акти геноциду в діях РФ проявляються, зокрема, у:
- вчиненні Збройними силами РФ на тимчасово окупованих територіях України масових звірств (зокрема, в містах Буча, Бородянка, Гостомель, Ірпінь та багатьох інших населених пунктах на території України), що виявлялися у численних випадках вбивств, викрадення, жорстокого позбавлення свободи людей, їх катування, зґвалтування, глумління над тілами вбитих і замучених;
- систематичних випадках умисного вбивства цивільного населення та умисному створенні Збройними силами РФ таких умов життя, які завдають виняткових страждань українському народу, направлені на його повне або часткове знищення, та у підсумку призводять до фізичного знищення українського населення в багатьох населених пунктах на території України, зокрема, через блокаду населених пунктів, недопущення гуманітарної допомоги та перешкоджання евакуації цивільного населення;
- захопленні та цілеспрямованому знищенні об’єктів інфраструктури, що забезпечує базові потреби та життєзабезпечення людей;
- примусовому переміщенні українських дітей на територію Російської Федерації та їхній передачі на виховання до чужого їм середовища з метою знищення їхньої самоідентифікації як українців, а також у вигнанні з власних домівок та депортації тисяч цивільних осіб з числа цивільного населення України на територію РФ;
- поширених випадках фізичного та психологічного насильства щодо населення України, представників українських органів державної влади та органів місцевого самоврядування, представників громадських організацій та інших місцевих активістів, журналістів, священнослужителів та інших авторитетних в українському суспільстві осіб;
- системних діях РФ, спрямованих на створення умов, що розраховані на поступове знищення українського народу через підрив економічного потенціалу та безпеки, які проявляються у знищенні об’єктів господарської інфраструктури (пошкодження зерносховищ, перешкоджання посівній кампанії, блокада морських торговельних шляхів, руйнування електро- та газотранспортної інфраструктури тощо).
Наразі парламенти України, Литви, Латвії, Естонії, Канади, Польщі, Чехії та Ірландії також визнали дії Росії – геноцидом.
***
Підсумовуючи наведене, можна стверджувати, що на сучасному етапі суспільного розвитку проблема міжнародного тероризму Росії та вчинення нею геноциду українського народу трансформувалась у глобальний виклик міжнародній спільноті.
Півстоліття, які минули від прийняття міжнародних актів щодо протидії міжнародному тероризму та геноциду, - достатньо великий строк, аби переглянути їх на предмет розширення сфери дії та створення сучасних міждержавних механізмів протидії цим злочинам задля притягнення винних, у тому числі і держав до відповідальності.
І українські вчені вже неодноразово зверталися до своїх іноземних колег, привертаючи увагу до цих проблем. Але, звісно, самих лише наукових статей у міжнародних виданнях недостатньо, аби світ нас підтримав.
В даному питанні міжнародна спільнота має виходити з того, що тероризм Росії та геноцид українського народу є загрозою не тільки державності України, але й дестабілізує існування країн ЄС. Ця обставина породжує необхідність формування ефективної оперативної системи міждержавної взаємодії та допомоги у протидії агресорові, а також визнання на рівні ООН Росії як держави, що займається міжнародним тероризмом та геноцидом українського народу.